Мініна О.В.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

НАРОЩУВАННЯ ТРАНЗИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ ЯК ОДНА ЗІ СКЛАДОВИХ ЕФЕКТИВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Реалізація транзитного потенціалу є важливим чинником сучасного економічного розвитку регіону і на сьогодні виступає як окремий перспективний аспект формування основи для якісного прориву в економічному розвитку країни. Створення технічно досконалої, економічно ефективної, конкурентоспроможної транспортно-транзитної інфраструктури робить регіон повноцінною ланкою міжнародного континентального транзиту, перетворюючи переваги географічного розташування на фактор економічного зростання, визначаючи місце прикордонного регіону в системі стратегічних пріоритетів державної регіональної політики.

Процес нарощування транзитного потенціалу потребує вжиття комплексу організаційних, економічних, фінансових і управлінських заходів як складових ефективної реалізації політики регіонального розвитку. Вихідною точкою при цьому обов’язково стає формування концепції зростання транзитного потенціалу регіону, що виступає необхідною передумовою втілення стратегічних, тактичних і оперативних цілей, а також визначення шляхів і способів їх реалізації.

Головною метою концепції є забезпечення одночасно максимально ефективного використання географічного положення регіону і створення сучасної конкурентоспроможної транспортної системи. Іншими словами, в умовах пошуку альтернативних шляхів територіального розвитку стратегія перетворення географічних особливостей регіону на його конкурентні переваги забезпечує розширення традиційних рамок розвитку, створює умови для економічного зростання, підвищення рівня конкурентоспроможності регіону, якості життя населення та перехід до інноваційної моделі економічного зростання.

В основу концепції повинна бути покладена економічна мотивація, яка, на відміну від примусу, стимулює учасників транзитного ринку, суб’єктів регіональної економіки, що переслідують інтереси власної економічної вигоди, діяти в напрямку реалізації пріоритетів, сформованих у рамках загальнодержавних стратегічних, регіональних і галузевих цілей розвитку.

Центральною, визначною для регіону є стратегічна мета – підвищення рівня конкурентоспроможності та зміцнення всіх складових економічного потенціалу регіону, – що зумовлює якість життя громади, забезпечує її збереження та вдосконалення. Ранжування цілей нижчого порядку виступає обов’язковою вимогою адекватного формування та ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіону і здійснюється відповідно до політики пріоритетів. Визначення останніх базується на певних критеріях, основними з яких є соціально-економічна ефективність, швидкість одержання позитивних результатів, мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого тощо.

Система пріоритетів, що формуються в рамках розроблюваної концепції, складається з двох частин: блоку пріоритетів галузевого розвитку та блоку пріоритетів регіонального розвитку. Ці пріоритети визначаються у відповідності до Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року та Транспортної стратегії України на період до 2020 року [1, 2], охоплюють проблемні сфери, пов’язані з транзитним потенціалом регіону, і мають узгоджуватися між собою. При цьому монопольне положення держави у визначенні пріоритетів залишається визначальним. Її інтегруюча функція в процесі пошуку спільного поля галузевих і територіальних інтересів повинна охоплювати дві сфери:

– активне використання географічного розташування та розширення міжрегіональної економічної взаємодії;

– розвиток транспортної складової як основної передумови ефективного використання вдалого географічного розташування.

Пошук оптимального співвідношення необхідний, у першу чергу, для вирішення питань економічної самостійності регіону, з одного боку, та “самодостатності” і замкненості, з іншого [1]. Одночасно, реалізація транзитного потенціалу може принести не лише вигоди, але і додаткові проблеми, ризики, втрати, загрози. Особливо це стосується прикордонних територій, в межах яких відбувається безпосереднє стикання інтересів сусідніх держав та учасників транзитного руху, а, отже, виникають певні ускладнення, пов’язані, наприклад, з нелегальною міграцією, контрабандою, незаконним переміщенням зброї, наркотиків, з підвищенням рівня аварійності та шкідливого впливу на зовнішнє середовище тощо. Тому пріоритети розвитку регіону можуть не узгоджуватися з пріоритетами нарощування його транзитного потенціалу. Головне завдання держави при цьому – створення адекватної програми розвитку як у територіальному, так і в галузевому розрізах. Мінімізація ризиків, нейтралізація загроз та ефективне використання переваг, що матеріалізуються у вигляді отримання прибутку, є основними показниками результативності державного управління в сфері міжнародного транзиту.

Позитивним результатом успішності даного процесу є посилення зацікавленості регіону в нарощуванні свого транзитного потенціалу, за рахунок чого досягається його “економічна самоідентифікація” і, в кінцевому підсумку, – підвищення рівня соціально-економічного розвитку.

Список літератури

1. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” від 21.07.2006 №1001 // Офіційний вісник України. – 2006. – №30. – ст. 2132.

2. Транспортна стратегія України на період до 2020 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mintrans.gov.ua.