Лієв О.С.

Академія муніципального управління, Україна

ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 

Актуальність

Сучасна екологічна ситуація, незворотність взаємовпливів у системі “суспільство – природа”, потребують суттєвих трансформацій існуючих нині економічних відносин і корегування ринкових механізмів.

Постановка проблеми

Сформувати засади державної політики природокористування на основі комплексної системи управління.

Держава і представники громадянського суспільства (неурядової організації, органи місцевого самоврядування) покликані встановити систему законів, прав і відпові­дальності, розробити комплекс механізмів, імплементованих у ринкові і жорстко контролювати виконання затверджених вимог. Такий тип політики існує у США і країнах Західної Європи. Зокрема, американська модель екологічної політики – це тісна інституціалізована взаємодія дер­жави і представників громадянського суспільства. Держава підтримує ринкові “правила гри”, при цьому не стаючи на бік ні екологічних організацій, ні промислового сектора. Одночасно воно санкціо­нує створення інститутів, у межах яких пропонує представникам громадянського суспільства самим вирішувати суперечності, що виникають між ними [2, с. 286]. У Європі менш розповсюджений формально-інституціональний характер екологічної політики. Тут політики обмежуються мінімумом екологічних законодавчих актів і представницьких інститутів, але активніше працюють з бізнесменами й екологічною громадськістю за відкритої підтримки державою останніх. Важлива колективна участь в ухваленні рішень. На нашу думку, найбільш демократичним методом політики є делегування державою повноважень у прийнятті певних рішень громадам, яких це рішення торкнеться в першу чергу.

За останні роки більша частина світу зробила три важливих вибори:

1) бажаною формою політичного ладу визнана демократія;

2) домінуючою формою економічного устрою є модифікований вільний ринок;

3) більшість людей усвідомлює себе органічною частинкою глобальної цивілізації, що допомагає краще збагнути наш моральний обов’язок перед майбутнім. Навіть країни, які офіційно все ще перебувають в опозиції до демократії та ринкових відносин, потроху посуваються в цьому напрямі [3, с. 70-71].

Крім того, світове співтовариство визнало необхідність переходу на засади сталого розвитку. У Доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середови­ща “Наше спільне майбутнє” зазначено, що досягнення ста­лого розвитку потребує таких передумов:

- політична система, здатна забезпечити участь широкої громадськості у прийнятті рішень;

- економічна система, яка могла б забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі;

- соціальна система, здатна забезпечити зняття напружень, що виникають за умов негармонійного економічного розвитку;

- система ефективного виробництва, зорієнтованого на збереження еколого-ресурсної бази;

- технологічна система, яка могла б стимулювати постійний по­шук нових рішень;

- міжнародна система, що сприяла б усталеності торговельних та фінансових зв'язків;

- достатньо гнучка, здатна до самокорегування адміністративна система [1, с. 68].

Наслідком реалізації цих пе­редумов має бути переорієнтація сучасного екологічно небезпечного природокористування, функціонування виробничих систем, переосмислення засад та стратегій подальшого існування соціуму. Отже, потрібен глобальний план розвитку, який поєднував би розмах і довготривалість, комплексність та всебічність, досягнення консенсусу в ідеологічних поглядах на майбутнє, формуванні екологоорієнтованого світогляду, цінностей, основоположних політичних, економічних і етичних принципів, створення моделі життєздатного суспільства з вирішенням проблем наукового, економічного, технологічного, політико-правового та світоглядного рівнів.

Висновки

Отже, для України ці процеси більш складні, оскільки потрібно вирішувати проблему екологізації розвитку економіки в умовах становлення ринкових відносин, не маючи ні досвіду ринкового господарювання, ні досконалої нормативно-правової бази регулювання сфери природокористування з позицій сталості.

Список літератури

1.          Міщенко В.С. Дієвість економічних підойм екологічної політики чи „забруднювач платить" // Економіка України. – 2002. – № 7. – С. 62–69.

2.          Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

3.          Толстоухов А.В. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегем: (Монографія) / А.В. Толстоухов, М.І. Хилько; Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К.: Знання України, 2001. – 333 с.