К.держ.упр. Матійко С.А.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління КПУ, Україна

ФОРМУВАННЯ ПРОМИСЛОВО-ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Актуальність

Головна мета формування промислово-інноваційної політики полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво, здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідає аналогічним утворенням розвинутих держав світу. Слід зазначити, що не є новими два перших підходи до формування промислової політики стосовно імпортозаміщення та орієнтування на експорт.

Постановка проблеми

Визначити поняття державної промислово-інноваційної політики. Імпортозаміщуюча промислова політика – це витіснення з внутрішнього ринку імпортних товарів і послуг, за структурно деформованої, низько ефективної національної промисловості, яка може стати об’єктивною необхідністю, оскільки попит на внутрішньому ринку високий, а значний за кількістю промисловий потенціал неспроможний задовольнити його (хоча на сьогодні політика імпортозаміщення втратила свою значущість як засобу створення відносно відособленої національної економічної системи).

Що стосується експортоорієнтованої політики, то специфічним в цьому напрямі є трактування сучасних перетворень в системі промислової політики. Так, наприклад, В. Кушлін подає розгорнуту характеристику п’яти можливих варіантів промислової політики [2, с. 5]: 1) «стара індустрія» - це промислові підприємства, які побудовані в радянські часи; галузі національної економіки, в першу чергу ті, які зазнають труднощі в адаптації до глобального ринку. Основна мета сучасних перетворень – забезпечення конкурентоспроможності існуючих індустріальних підприємств; 2) інтегровані бізнес-групи - це окремі підприємства, що успішно адаптуються до умов праці на відкритому ринку і мають сировинну спеціалізацію. Їх головна мета - експансія ефективно діючих національних корпорацій в неефективних секторах економіки; 3) промислові регіони - це органи влади старих промислових регіонів, які підтримують територіально-виробничі комплекси. Їхня ціль - збереження рівня індустріального виробництва й занятості в старих промислових регіонах; 4) технологічне лобі - це окремі технології або інноваційні компанії. Головна стратегічна задача тут - експансія національної індустрії у сфері високотехнологічних виробництв; 5) сектор, що адаптований до глобального ринку – підприємницька активність. Необхідний для усунення диспропорцій в розвитку ринкових процесів.

Третій концептуальний напрям формування промислової політики - орієнтація на відновлення відтворювального процесу – полягає у зосередженні ресурсів держави на галузях промисловості, які виготовляють продукцію, що користується попитом.

Наступний відокремлений концептуальний підхід – це орієнтація на структурну перебудову на основі інноваційної моделі розвитку. В публікаціях М.П. Дениснко, А.П. Гречан [1, с.10] під структурною політикою розуміють промислову політику, як «сукупність заходів, що впливають на економічне життя та становище галузей і підприємств, або груп підприємств через спеціальні державні рішення». Тобто при визначенні поняття «промислова політика», підкреслюються засоби, які вона застосовує, і сфера їх використання.

Сьогодні очевидно, що сталий розвиток реального сектору в Україні не може бути забезпечений лише структурними перетвореннями чи організаційними змінами, як і іншими окремими елементами та механізмами. Необхідний цілий комплекс економічних механізмів, найважливіші з яких – інвестиційні, грошово-кредитні, бюджетні, податкові, науково-технічні, інноваційні. Ще одна умова – діяльність відповідних інститутів, створення яких ініціює держава і які органічно вписуються в економічну систему, забезпечуючи її ефективне функціонування. Розглядають напрями формування структурно-промислової політики, найважливіший з яких вони називають інституціолізована промислова політика, «за якої регулятивні функції держави спрямовані на створення сприятливого макроекономічного, інституціонального середовища та законодавчого поля» [3, с.54].

Висновки

Таким чином, структурна перебудова у промисловому секторі економіки має пріоритетне значення для національної економіки та передбачає орієнтування на розвиток пріоритетних галузей промисловості, державне стимулювання наукомістких і високотехнологічних виробництв, повне та ефективне використання науково-технічних розробок. Насичення вітчизняного ринку конкурентоспроможною промисловою продукцією можливо забезпечити також заходами ефективної інвестиційної, грошово-кредитної та податкової політики. Так, податкова політика має стимулювати інвестиції та інновації у високотехнологічні галузі; а в заходах грошово-кредитної політики повинно бути кредитування пріоритетних галузей промисловості під державні гарантії тощо.

Список літератури

1. Денисенко М.П., Гречан А.П. Тенденції розвитку на інноваційних засадах галузевої структури промисловості України // Проблеми науки. – 2006. - №7. – С.9-15.

2. Кушлин В.И. Траектории экономических трансформаций. – М.: ЗАО «Изд-во «Экономика»». – 2004. – 310с.

3. Ландик В.І. Промислова політика України в контексті переходу до інноваційної моделі зростання // Вісник Академії економічних наук України. – 2003. - №1. – С.53-57.