Замикула В.В.

Академія муніципального управління, Україна

РОЛЬ  ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ У ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Актуальність

Державна цінова політика здійснюється у таких напрямках, як: формування основних напрямів ціноутворення в сільському господарстві; обмеження зростання цін на товари першої необхідності в умовах інфляції, запровадження антимонопольного законодавства, цінова підтримка аграрного сектора економіки; захист державних інтересів у процесі зовнішньоекономічної діяльності; контроль за цінами

Постановка проблеми

Найважливішим завданням в умовах інтеграції економіки України є дослідження тенденцій коливання цін на вітчизняному аграрному ринку. Адже збереження стабільності доходів сільськогосподарських товаровировиробників є можливим лише при відстеженні і корекції цінової політики, яка повинна базуватися на науково обґрунтованих цінових рівнях, за яких вільне ціноутворення доповнюється політикою державної підтримки агросфери.

Відповідно до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” (2004 рік), держава здійснює регулювання цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи насамперед мінімальні та максимальні ціни. Зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги.

Слід зазначити, що ціни на продукцію сільського господарства повинні забезпечувати нормальну діяльність для сільськогосподарських товаровиробників. Тому цінова політика має сприяти беззбитковому виробництву сільськогосподарської продукції з відповідним рівнем рентабельності. У зв’язку з цим цінова політика повинна спрямовуватися:

·                   на першому етапі (в умовах обмежених фінансових можливостей держави) – на забезпечення простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства за допомогою запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану сільськогосподарську продукцію;

·                   на другому етапі – на стабілізацію і створення передумов розширеного відтворення продукції в обсягах внутрішніх та експортних потреб на основі дотримання цінового паритету та застосування, за необхідності, еквівалентних цін;

·                   на третьому етапі – на здійснення поступового переходу від прямого регулювання через механізм еквівалентних цін до розширеного попиту на продовольчі товари шляхом підтримки малозабезпечених верств населення [2, с.338].

         Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку для розширеного відтворення. Підтримка цін і доходів має здійснюватися через систему відшкодування товаровиробникам різниці між ціною підтримки і фактичною середньою ринковою ціною в межах обсягів квотованої продукції.

         В умовах реформування аграрного сектора економіки зростає значення фінансово-кредитної політики, як основного  регулюючого інструмента усіх суб’єктів господарювання, зокрема аграрної галузі. Кредит є основним джерел фінансування аграрного сектора економіки в умовах фінансової кризи     Кредитування сільського господарства як однин із ключових компонентів його стабільного розвитку включає функціонування системи кооперативних банків, підтримку розвитку кредитних спілок, розробку умов забезпечення розвитку іпотечного кредитування та мікрокредитування, застосування державного механізму надання пільгових кредитів за схемою компенсації процентної ставки [1, с. 59].

Основними суб’єктами кредитування виступають банківські та позабанківські кредитно-фінансові установи, які здійснюють обслуговування сільськогосподарських товаровиробників на загальних засадах.

         Формуванням фінансового-кредитного механізму займається держава з метою створення сприятливого економічного середовища, використовуючи при цьому економічні методи впливу. До них відносяться державні кредити, встановлення ціни через систему доплат, державне замовлення, пільги з оподаткування та фінансова допомога.

         У сільському господарстві найбільш поширеними кредитами, які надаються для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників ресурсами є короткострокові. Щодо довгострокового кредитування, то це один із напрямків фінансування, який спрямований на розширення виробництва та оновлення виробничих фондів в сільському господарстві. Найбільшими проблемами для сільськогосподарських підприємств є обмежена можливість отримати довгострокові кредити банків. Це зумовлено, насамперед, перевагою у структурі банківських ресурсів короткострокових депозитів і високими кредитними ризиками банків. Зазначене, а також підвищена ризиковість сільськогосподарського виробництва ускладнювала кредитні відносини сільськогосподарських виробників із банками в усі періоди.

На сьогодні існують чинники, які стримують активізацію кредитування аграрного сектора економіки, основними із яких є:

- необхідність формувати значні страхові резерви на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій, що природно знижує рентабельність цих операцій;

- низький рівень капіталізації банківської системи і недостатній обсяг банківських ресурсів для середньо- й довгострокового кредитування інвестиційних проектів, що стримує технічне переоснащення підприємств-позичальників;

- недостатній розвиток страхового ринку країни, який не може забезпечити компенсацію усіх потенційних втрат у такому ризиковому виді бізнесу, як сільськогосподарське виробництво.

Висновки

Саме тому одним із механізмів гарантування повернення наданих кредитів є наявність надійної та ліквідної застави. Предметом застави є основні виробничі фонди, переважно сільськогосподарська техніка, худоба, майбутній урожай тощо. Практика доводить, що найчастіше її вимагають комерційні банки, які надають кредити з частковою компенсацією відсоткової ставки. Важливу роль  у державному регулюванні аграрного сектора економіки відіграє податкова політика, яка забезпечує фінансову базу держави і є головним знаряддям її економічної політики. Податкова політика впливає на мікро - та макроекономічні процеси через систему оподаткування. Тому найважливішими завданнями державного регулювання є визначення ефективної структури податків, податкових ставок та оптимізація податкової політики.

Список літератури

1. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: монографія / ІКНЕУ. – К., 2001. – 257с.

2. Урба С.І. Митно-тарифний механізм зовнішньоекономічної діяльності аграрного сектора економіки України // Матеріали міжнародної студентсько-аспірантська наукової конференції “Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє ” – Львів. – 21–22 жовтня 2005. – С. 338–339.