Галахова О.В.

Сумський державний університет, Україна

КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА ЗАПРОПОНОВАНУ СИСТЕМУ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Постановка проблеми. Мова піде про «підводні камені» економічних та організаційних засад недержавного пенсійного забезпечення в Україні. Розглядаються окремі проблемні моменти впровадження і функціонування пенсійної недержавної системи пенсійного накопичення. Об’єктом критичного розгляду виступає Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV від 9.07.2003 зі змінами та доповненнями, далі по тексту ─ Закон.

Актуальність. Цей Закон планувався до введення в дію з 1 січня 2004 року. Потім були інші дати введення, які вже пройшли. Остання прогнозована дата ─ з 1 січня 2012 року.

Викладення основного матеріалу. Стаття друга Закону визначає засади та мету майбутньої системи недержавного пенсійного забезпечення, а саме, ─ система «…ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб … у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат». Але, поглянемо на засади та мету з позиції тих фізичних осіб які мають можливість стати учасниками недержавного пенсійного забезпечення, поглянемо на «потенційне поле» можливих учасників «недержавного пенсійного забезпечення» в Україні що склалася на кінець 2010 року.

В Україні, по різним оцінкам, кількість осіб, яка могла би без погіршення свого рівня життя відкладати частку своїх доходів в систему добровільного пенсійного забезпечення складає від 5 до 10 відсотків. З цієї частини виникне бажання взяти добровільну участь у формуванні пенсійних накопичень, звісно, не у всіх. У значної частини з них працює система самостійного накопичення коштів на яку вони і розраховують у своєму майбутньому. Отже, переважна більшість коштів в системі недержавного пенсійного забезпечення буде від громадян України з невеликими статками, які добровільно погіршують свій життєвий рівень, віддаючи додаткові внески до недержавних пенсійних фондів.

Стаття третя Закону визначає суб’єктів майбутньої недержавної пенсійної системи. «Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: пенсійними фондами …, страховими організаціями…, банківськими установами…». Вважаємо за недолік, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється трьома суб’єктами, які є по суті і економічно, і юридично відокремленими господарюючими інститутами. Збирати вказані суб’єкти в єдине ціле, в таке ціле, яке працює як єдина система пенсійного забезпечення, є дуже складною проблемою. До речі, ця проблема не розв’язується Законом, що розглядається. Система з багатьма суб’єктами-учасниками розширює «поле дії» для зловживань, що є актуальним для української реальності. Мало того, система стає ще більш складною, тому що пенсійні фонди мають в межах своєї безпосередньої діяльності співпрацювати з тими ж банками та страховими компаніями, які в той же час можуть бути і самостійними об’єктами ринку пенсійних послуг. Для чого створювати проблеми, якщо їх можна взагалі не «народжувати». Доцільно систему недержавного пенсійного забезпечення здійснювати виключно одним інститутом ─ пенсійними фондами.

Стаття 47 Закону передбачає у складі активів пенсійного фонду мати свої активи в цінних паперах. На даний момент в Україні фактично не існує реальний ринок цінних паперів. Доступ до зарубіжних ринків цінних паперів, а по суті це доступ до зарубіжного капіталу, є достатньо складною проблемою. Нас, тобто Україну, там ніхто не чекає, а насправді ─ нас туди не допускають, і тому світовий ринок цінних паперів для України максимально обмежений, а макроекономічні умови самої України досить несприятливі. Найсерйозніша з причин полягає у недостатній розвиненості внутрішніх ринків українського капіталу. В наступні 5-10 років стан у сфері обігу цінних паперів як в Україні, так і для України скоріш за все суттєво не поліпшиться. Також треба додати, що ринок державних облігацій занадто малий, щоб його брати до уваги, а рівень дохідності за ними не досить високий для інвестування в них пенсійних коштів.

Стаття 48 Закону: «Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду…». Інвестування пенсійних коштів ─ справа необхідна, але, вже пропонуються напрями їх інвестування, які викликають подив. Пропонується кошти пенсійних фондів розмістити в реалізацію цільових державних інвестиційних проектів, в державні інфраструктурні та соціальні програми, це ─ будівництво доріг, соціального житла, інших об’єктів життєзабезпечення. Інвестиційна віддача по названим напрямкам інвестування дуже низька. Ні український, ні закордонний інвестор в ці напрямки вкладати грошей не збирається. А кошти недержавного пенсійного фонду державні мужі планують вкладати в низькорентабельні державні програми. Якщо піти в такому напрямку, то недержавний пенсійний фонд спіткає доля сучасної солідарної системи пенсійного забезпечення.

Висновки. Зважаючи на вищенаведене можна зробити такі висновки.

1. У зв’язку з тим, що середній клас в Україні ще не є економічною реальністю, поповнення недержавної пенсійної системи буде на початковому етапі швидким, а потім настане тривалий період з невеликим поповненням.

2. У зв’язку зі слабким «інвестиційним кліматом» в Україну можуть прийти потужні іноземні пенсійні компанії. Пенсійні кошти підуть за кордон і можуть взагалі не повернутися.

3. В Законі розглядається діяльність фонду як фінансова послуга, але за стратегією діяльність фонду повинна стати економічною.