WEB-ресурс научно-практических конференций

Краєвська Г.О.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО РОЗСЕЛЕННЯ

В умовах економічної трансформації, під якою ми розуміємо зміну форм і структур існування суспільних систем, що відбувається в результаті істотної зміни головних чинників, повинні враховуватися об`єктивно існуючі принципи розселення та здійснення визначення нових принципів. Актуальність теми обумовлена наявністю негативних тенденцій демографічних процесів в Україні, що породжують низку соціальних викликів, адекватна відповідь суспільства на які неможлива без утвердження і реалізації основних принципів формування соціально орієнтованого сільського розселення .

«Принцип – засадничі теоретичні знання, що не потребують доказів» [1, с. 40]. Сучасна філософська наука трактує принцип як коротко сформульоване суспільством головне наукове положення, що відображає потреби розвитку суспільства на певних історичних етапах. Слід зазначити, що значну увагу науковці надають розробці принципів розміщення продуктивних сил, принципи розселення розроблені менше, але в теоретичному відношенні мають не менш важливе значення. Обґрунтування принципів розселення здійснювалось переважно в радянський період. У період незалежної України В.В. Загородній сформулював принципи сільського розселення [2, с. 12]. Більшість з них (максимальна зайнятість населення, можливість формування найраціональнішої системи об’єктів соціальної інфраструктури з метою максимального задоволення постійно зростаючих потреб) відповідають засадничим теоретичним знанням, що не потребують доказів.

Принципи розселення для демократичної країни з ринковими умовами господарювання сформулювали А.І. Доценко , В.Т. Зінич, О.Т. Великохатько , В.Л. Танцюра . Визначені авторами шість принципів є базовими для розвитку розселення в умовах ринкової економіки. Ці принципи такі: самодостатність, збалансованість, соціальна орієнтація розселення, різноманітність форм територіальної організації розселення, екологічна рівновага розселення та сталий розвиток поселень [3, с. 26 – 27]. Зазначені вище принципи в цілому відповідають сучасним тенденціям розвитку розселення і окреслюють його перспективи. Проте, на нашу думку, існує потреба доповнення цих принципів розвитку сільського розселення з виокремленням функціональних та управлінських принципів (Рис. 1).

Зокрема, слід визначити принцип максимального і рівного задоволення життєвих потреб населення в поселенні не залежно від його ієрархічного рівня , адже тільки таким чином можна забезпечити його збалансований розвиток. Формування принципів розселення доцільно здійснювати з урахуванням світового досвіду та тенденцій перебігу розселенського процесу у країнах розвиненого постіндустріального суспільства, в яких спостерігається субурбанізація , яка прийшла на зміну технологізації та інтенсивним урбанізаційним процесам. Яскравим прикладом країн з такими тенденціями є США та розвинені країни Західної Європи. Прагнення до життя в умовах природного середовища, культивування здорового способу життя разом з відносною економічною незалежністю громадян, які мають змогу обрати місце проживання – основні рушійні сили субурбанізаційних процесів. Виходячи з цього, в перспективі з розвитком економіки України, зростанням відносної економічної незалежності громадян ймовірним є процес перспективної субурбанізації – збільшення кількості населення, що проживатиме в сільській місцевості. Отже, за умов постіндустріального розвитку країни, розселення буде розвиватися за принципом перспективної субурбанізації .

Рис. 1. Принципи розвитку сільського розселення

Принцип рівномірного територіального розвитку країни саме для сільського розселення України є актуальним з двох причин: сільська поселенська мережа в Україні має глибоке історичне коріння, характеризується високим ступенем сформованості і в силу природно-історичних умов відіграє важливе значення й на сучасному етапі розвитку продуктивних сил України; 70 % території України займає мережа сільських поселень, тому розвиток саме сільського розселення дозволить реалізувати цей принцип. Враховуючи це доцільним є управлінський принцип орієнтації в розселенських заходах на історично сформовану мережу сільських поселень. Отже, виділення неперспективних сіл, яке практикувалося в радянські часи через ліквідацію сільських поселень є неможливим; а виокремлення депресивних сільських територій може застосовуватися тільки з метою визначення напрямів та масштабів фінансової та організаційно-управлінської допомоги сільським поселенням.

Принцип врахування регіональної специфіки територіальної структури сільського розселення, під якою розуміють просторову будову, що складається з різних супідрядних, взаємно розташованих поселень та їх сукупностей, зумовлених соціально-економічними, географічними та іншими закономірностями її функціонування.

Принцип активізації громад сільських поселень, які повинні бути активними учасниками, ініціаторами та організаторами процесів, що сприяють розвитку розселення.

Отже, в основі формування і реалізації принципів сільського розселення повинен бути людиноцентризм як система поглядів, яка передбачає незалежно від місця проживання: вільний розвиток особистості; розкриття можливостей та реалізацію здібностей людини; встановлення рівних можливостей для гармонійного розвитку людини та для підвищення соціального статусу особистості; забезпечення справедливості, досягнення матеріального та соціального благополуччя.

Література

1. Рабинович В.И., Ленин В.И. О принципах социалистического расселения // Известия Академии строительства и архитектуры . – М.,1960.- №1. – С.39-43.

2. Загально – суспільні та специфічні суспільно – географічні закони сільського розселення. В.В. Загородний // Географія і сучасність. Зб. Наук праць. Вип. І, 1999, С. 4 –13.

3. Розселення в Україні: проблеми і перспективи / Під ред. Чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина – К.: РВПС України НАН України, 2006.-269с.