Рягузова М.А.

Національний технічний університет України

 «Київський політехнічний інститут»

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

 

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку світу є відхід від усталених форм економічної, соціальної, гуманітарної політики. Відбуваються радикальні зміни в соціальній сфері не тільки тих країн, що їх раніше відносили до так званого „другого світу”, а й у країнах традиційної демократії. Ці держави опинилися перед необхідністю робити вибір між колективною та індивідуальною відповідальністю за соціальний добробут, між обов’язками найманого працівника та обов’язками роботодавця у страхуванні від соціальних ризиків, між обов’язковою та добровільною участю у соціальних програмах, орієнтацією на позитивні чи на негативні свободи, між місцевим, національним чи наднаціональним регулюванням соціальної сфери.

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важливого значення для політики реформ. Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за­чіпає соціальні питання, у взаємовиключному ра­курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоре­тичної моделі акцентування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.

Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціально-благополучного суспільства. Поєд­нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо­ви для економічного оздоровлення, стабільного станови­ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй   негативні наслідки у соціальній сфері:

-зниження рівня життя значної частини населення;

-значну частку прихованого безробіття;

-різку поляризацію населення за рівнем доходу;

-майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

-посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

-формування маргінальних груп населення, готових до суспільно-деструктивних дій.

Нерозв'язання соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

- визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;

- поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;

- підвищення платоспроможного попиту населення;

- посилення мотивації праці;

- зайнятість населення.

За рівнем безробіття Укра­їна вже перевищила середньоєвропей­ські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. За попередні­ми даними в жовтні 1998 р. рівень безро­біття в Україні досяг 11,3%. Найвищі по­казники безробіття в Закарпатській(15,1%), Львівській (14.9), Кіровог­радській (14,5), Запорізькій (14,3), Рів­ненській (14,1), Івано-Франківській (13,7) та М.Києві (13,2%)

Ще однією з найголовніших проблем здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

- безпосередні бюджетні видатки;

- «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

- страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

- усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;

- благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

- громадські ініціативи, різного роду фонди та збори;

- особисті кошти та зобов’язання громадян;

- кредити;

- надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Діяльність держави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки, так і соціальної сфери.

Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств, яке дозволить активізувати реалізацію на їхній базі інвестиційних проектів. За теперішніх умов збереження значних обсягів кредиторської заборгованості та надмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємств внаслідок послаблення монетарної політики та збільшення платоспроможності населення, одразу витікають до державного бюджету. Збільшення соціальних видатків без забезпечення сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату неспроможне розірвати замкнене коло соціального забезпечення. Вилучення коштів у підприємств на першому етапі дає змогу профінансувати ключові соціальні потреби та збільшити за рахунок цього споживчий попит, проте на другому більшість додаткових надходжень у підприємств знову вилучається, перешкоджаючи їхньому інвестиційному розвиткові та розширенню виробництва.

 Пошук соціального консенсусу навколо завдань довготривалого стійкого соціально-економічного розвитку українського суспільства є одним з визначальних завдань як державної соціальної політики в Україні, так і усіх політичних та економічних сил, орієнтованих на соціальний прогрес.

 

 

Список використаної літератури

1. Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту. / Пер. з англ. - К.: Основи, 1999. - 346 с..

2.  І.В.Буян П.Д.Гуменюк “Економічна політика”. Тернопіль: ТАНГ 1999р.

3.  Основи ринкової економіки / За ред. В. М. Петюха. - К.: Урожай, 2005.

4. В. Новіков  Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.

5. Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче – 1998.- №8.-с.63-74.

6. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К.: Основи, 1995. - 280 с.