Сашинська А.В., к.е.н. Ластовенко О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені

Михайла Туган-Барановського, Україна

КРЕДИТНІ ДЕРИВАТИВИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗНИЖЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ БАНКУ

 

Розвиток фінансової системи і технологій банківського кредитування створює необхідність появи та розвитку нових інструментів управління кредитним ризиком банку. Традиційна оцінка кредитного ризику та аналіз кредитоспроможності клієнта засновані на використанні системи кредитних рейтингів. Втім, у розвинутих країнах банки вже перейшли від концепції аналізу кредитоспроможності позичальника до концепції управління нею. Одним з інструментів, які забезпечують зниження рівня кредитного ризику є кредитні деривативи, які дозволяють не тільки перерозподіляти та зменшити цей вид ризику, але й торгувати ним. На наш погляд, застосування нових механізмів зниження кредитного ризику є актуальним і потребує подальшого дослідження.

Метою роботи є визначення сутності та місця кредитних деривативів у зниженні кредитного ризику комерційного банку. Питанням управління кредитним ризиком займалася значна кількість зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема У.В. Владичин, О.І. Лаврушин, Л.О Примостка, О. Хаб’юк та ін.

Кредитні деривативи представляють собою широкий спектр похідних інструментів, які обертаються на позабіржовому ринку та призначені для захисту від кредитного ризику за кредитними контрактами. В межах такої угоди одна сторона (продавець деривативу) за певну комісійну винагороду погоджується виплатити суму боргу за базовими кредитними угодами в разі неплатоспроможності позичальників, а інша сторона (покупець деривативу) зобов’язується сплатити комісійну винагороду (компенсацію за прийняття на себе ризику). Серед основних видів кредитних деривативів можна виокремити свопи, пов’язані з неплатежем за зобов’язаннями (credit default swaps), або кредитні дефолтні свопи; свопи за повним поверненням боргу (total rate of return swaps – TROR swaps); свопи на сукупний дохід; «пакетні» свопи; цінні папери, пов’язані з кредитами (credit-linked notes); опціони на різницю цін (credit spread options) [2, c.318]. Розглянемо більш детально деякі види кредитних деривативів.

Так, випуск цінних паперів, пов’язаних з кредитами, належить до такого виду банківських операцій, як сек’юритизація активів, сутність яких полягає в тому, що банк переоформлює свої активи (в даному випадку кредит) в цінні папери, як правило, в облігації, які реалізуються третім особам. При цьому викупна вартість таких цінних паперів залежить від стану кредиту, що лежить в їх основі. Наприклад, банк випускає та продає облігації, пов’язані з кредитом, виданим підприємству. У разі, якщо це підприємство своєчасно погашає наданий йому кредит, то банк купує ці облігації за номіналом. Якщо ж цей кредит пролонгується або не погашається у визначений термін, банк здійснює покупку цих облігацій з дисконтом, величина якого залежить від величини кредитного ризику за даним кредитом.

Кредитний дефолтний своп можна визначити як двосторонній фінансовий контракт, згідно якого одна сторона (покупець кредитного захисту) здійснює періодичні виплати іншій стороні (продавцеві кредитного захисту) в обмін на платіж, зумовлений настанням кредитної події за вказаним активом. Покупець захисту (банк) виступає одночасно продавцем кредитного ризику, перекладаючи його внаслідок угоди про кредитний дефолтний своп на покупця ризику (інвестора). Протягом терміну дії угоди банк здійснює періодичні виплати інвесторові суми фіксованої винагороди. Інвестор здійснює платіж на користь банку лише у чітко обумовлених випадках, пов’язаних із визначеним активом: зниження рейтингу позичальника, банкрутство, реструктуризація боргу. Після цього угода припиняє свою дію.

Свопи повного повернення є контрактами на суму сукупного періодичного доходу референційного активу, які охоплюють як ризик зміни відсоткової ставки, так і ризик зміни вартості активу, тобто кредитні та процентні ринкові ризики. Це передбачає отримання емітентом (покупцем ризиків) свопа повного повернення усіх відсоткових платежів та різниці при збільшенні вартості референційних активів. Проте останній повинен компенсувати зниження вартості референційних активів, а також здійснювати процентні платежі на базі визначеної процентної ставки, наприклад, LIBOR. Платежі здійснюються в обох напрямках періодично [4, c.88].

«Пакетні» свопи представляють собою такий вид кредитних деривативів, за яких кредитор (банк) купує захист пакету запозичень, а продавець захисту бере на себе зобов’язання покрити збиток, який виникає тільки внаслідок першого дефолту в групі застрахованих активів. Після цього операція вважається завершеною і за новими дефолтами продавець захисту відповідальності вже не несе. В якості базового активу по «пакетних» свопах виступає сформований кредитний портфель банку [3, c.248].

Так, розглянувши основні види кредитних деривативів можна визначити наступні переваги для покупців кредитного захисту: хеджування кредитних ризиків протягом всього терміну дії базового активу; можливість перенести ризики іншій стороні без переходу права власності на ризикований актив; банк не зобов’язаний інформувати клієнта про укладання угоди передачі кредитного ризику; продаж кредитного ризику є більш вигідним, ніж продаж самого кредиту, тому що це збільшує транзакційні витрати; документація з проведення операцій з кредитними деривативами, уніфікована Міжнародною асоціацією дилерів зі свопів та деривативів (ISDA), що сприяє зменшенню юридичних ризиків.

Поряд з перевагами, кредитні деривативи мають ряд недоліків, серед яких ризикованість та низька ліквідність цих інструментів. Для кредитних похідних притаманні ризик контрагента (невиконання покупцем кредитного ризику своїх зобов’язань у разі настання кредитного випадку), ризик документації (неточне визначення «кредитного випадку» в угоді) та базисний ризик, коли за умовами контракту актив, за яким передається кредитний ризик, не повністю збігається з активом, який прагнув би захеджувати контрагент [1, c.156].

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитні деривативи є інноваційними фінансовими інструментами, які надають змогу більш ефективно управляти кредитними ризиками банків. Ці фінансові інструменти мають значні перспективи розвитку і використанні в Україні, ефективність застосування яких залежатиме від створення відповідного ризику. Для цього у вітчизняному законодавстві слід передбачити можливість обігу в Україні кредитних деривативів, створити необхідну інфраструктуру, також важливим чинником вважаємо усвідомлення ризик-менеджерами необхідності застосування кредитних похідних інструментів як ефективного інструменту управління кредитним ризиком.

 

Список використаних джерел:

1. Лаврушин О.И. Банковский менеджмент: Учебник / О.И. Лаврушин. – 2-е изд. – М.: КНОРУС, 2009. – 560с.

2. Основы банковской деятельности: Учебник / Под. ред. Тагирбекова К.Р. – М.: ИНФРА-М, 2010. – 720с.

3. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник / Л.О. Примостка. –   2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2008. – 498с.

4. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету: Монографія / О. Хаб’юк. – Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. – 260с.