Курець
В.С.
ФІНАНСУВАННЯ
ЗАКЛАДІВ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ – НАГАЛЬНА ПРОБЛЕМА РЕГІОНІВ
Актуальним на сьогоднішній
день в освітянській сфері є фінансування закладів шкільної освіти.
До розмежування місцевих
бюджетів, яке відбулось згідно Бюджетного кодексу України в 2001 році, в
розв’язанні багатьох господарських проблем загальноосвітніх шкіл, часткову
допомогу надавали як міська, так і селищні ради, на території яких знаходиться
шкільний навчальний заклад.
Згідно історичних даних, в
дорадянський період у вирішенні господарсько-фінансових питань діяльності шкіл значне
місце відводилось громаді сіл та міст, на території яких знаходилась шкільна
установа.
Загальноосвітні школи
фінансуються з місцевих бюджетів, і відповідно перебувають в залежності від
розвитку виробництва в районі, спонсорської допомоги, надходжень до районного
бюджету коштів та дотацій, а також допомоги приватних сільськогосподарських
формувань, селищних і міських Рад. Якщо немає належних поступлень до державного
і місцевих бюджетів, відповідно немає змоги повністю профінансувати видатки
закладів шкільної освіти.
На думку науковців (В.Єрошин, Л. Власова), вагомим джерелом фінансування видатків
закладів освіти може бути створення на регіональному рівні управління освітою
спеціалізованих регіональних комерційних банків, інтегрованих у галузеву
економічну інфраструктуру, включаючи різні інвестаційні
фонди, інакше організовувати всю економічну роботу в територіальному
освітянському комплексі [2; 4].
На даний час Державне
казначейство України, починаючи з січня 2004 року, виконує роль державного
банку у фінансуванні видатків закладів шкільної освіти, тим самим контролює потуплення та використання коштів цими закладами. На
практиці цей контролюючий процес сповільнює господарську оперативність закладів
освіти, що негативно відображається на навчально-виховному процесі.
Погоджуючись з думкою науковців (В.Єрошин,
Л.Власова), які вносять пропозицію про створення освітянських банків, можна
сказати, що ініціативу в справі оздоровлення економічної ситуації в освіті на
сьогоднішній день повинні взяти на себе регіони, тому, що вирішення цієї
проблеми з центру через ряд причин сповільнюється.
Власова Л.М., Дарманський М.М., Василик О.Д., вважають, що фінансування
закладів шкільної освіти повинно бути перенесено на рівень місцевих Рад.
Власова Л.М. пропонує нові
форми господарювання (тобто самофінансування та самоокупність) для
загальноосвітніх шкіл розглядати не тільки на рівні закладів загальної освіти,
а й на рівні території, яка знаходиться у відомстві місцевої Ради [2]. Таким
чином, госпрозрахунок в повному розуміні буде
територіальним; а місцеві Ради виступатимуть як централізатори
коштів територій, які їм підпорядковуються. Погоджуючись з думкою Власової
Л.М., “сильні” місцеві бюджети здатні забезпечити і міцну матеріально-
фінансову базу закладів загальної середньої освіти, що дозволить виключити з
господарської практики закладів шкільної освіти такі елементи самофінансування,
як платні послуги, надання в оренду навчальних, спортивних, підсобних площадок
і т.д., а також налагодження господарської діяльності в цих закладах тільки в
межах навчально-виховного процесу [2].
Дарманський М.М. вважає, що на регіональному рівні
потрібно створювати спеціальні фонди фінансування закладів шкільної освіти [3].
Для цього органам управління освітою в регіоні доцільно виступити з ініціативою
та підготувати проект вимог територіальних громад до до
всіх суб’єктів підприємницької діяльності, які функціонують на їхній території,
щодо їхнього внеску у фонди загального обов’язкового навчання загальноосвітніх
шкіл. На думку Дарманського М.М., можуть бути і такі
окремі фонди, як фонд інновацій, підтримки, поточного фінансування тощо [3].
Василик О.Д, зазначає, що
доцільним є при місцевих Радах створення загальноміських та районних освітянських
фондів [1]. Основна мета цієї реорганізації – дати місцевим Радам, а в їхній
особі постійним комісіям, реальні важелі влади і можливість на основі
концентрації всіх фінансових ресурсів здійснювати гнучку політику, спрямовану на
розвиток освітянської сфери. Система фінансування має ґрунтуватись на
збалансованому поєднанні бюджетних і позабюджетних джерел при значній
децентралізації на користь самоврядних структур.
Погоджуючись з науковцями
Власовою Л.М., Дарманським М.М., Василиком О.Д,, зазначемо, що, оскільки відповідальними за фінансування
загальноосвітніх шкіл є місцеві органи виконавчої влади, то відповідно, слушною
є пропозиція про створення місцевих освітянських фондів.
Висновок. Підсумовуючи
вищевикладене, констатуємо, що ініціативу в справі оздоровлення економічної
ситуації в освіті на сьогоднішній день повинні взяти на себе регіони, тому що
вирішення цієї проблеми через ряд причин сповільнюється.
Якщо об’єднати думки та
пропозиції науковців і провести подальші дослідження, можна розробити методику
фінансування видатків на утримання закладів шкільної освіти для конкретно
взятого регіону.
Список використаних
джерел:
1. Василик О.Д. Державні фінанси України:
підручник /О. Василик. – К.: Вища школа, 1997. – С. 113–116.
2. Власова Л.М. Перспективы
новых форм хозяйствования в
общем образовании: сб. науч. трудов
/ Л.М.Власова //Актуальные вопросы
економики общеобразовательной
школы. – М. – С. 17–21.
3. Дарманський М.М.
Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні /М.М.Дарманський. – Хмельницький: Поділля, 1997. – 260 с.
4. Ерошин В.И. Актуальные вопросы финансов общеобразовательной школы: сб. науч.
трудов /В.И. Ерошин, Л.М.
Власова. – М. АПН СССР, 1989. – С. 31–41.