WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.держ.упр. Груба Г.І.

Голова правління ВАТ „Кримоенерго”, Україна

ДЕРЖАВНА СТРУКТУРНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА

Досвід України (і інших країн з перехідною економікою) показав, що для переходу економіки до ринкових відносин однієї політики макроекономічної рівноваги і придушення інфляції в системі заходів ринкового трансформування економіки явно недостатньо. Це порозумівається значною залежністю життєвого рівня населення країни від реального сектора економіки, складним господарством України, величезним накопиченим національним багатством, масивним і інерційним виробництвом, обтяженим високої ресурсомісткістю і диспропорціями, з істотними галузевими розходженнями техніко-технологічного порядку. У цих умовах, якщо стратегія фінансової стабілізації і приведе якоюсь мірою до активізації інвестиційного процесу, останній не буде орієнтований на тривалі вкладення, що ведуть до підвищення загальної ефективності і технічного рівня виробництва в майбутньому. Вкладення будуть в основному в галузі зі швидким оборотом капіталу, що забезпечує високого прибутку – експортно - орієнтовані або виробляючі споживчі товари галузі, але аж ніяк не в галузі високотехнологічні [1, c. 120]. Таким чином, стихійний процес інвестування лише прискорить формування сировинної споживчої орієнтації російської економіки.

  В умовах глибокої структурної кризи   –   через нього пройшли в тім або іншому ступені всі країни Східної Європи – необхідна особлива система заходів, спрямованих на стимулювання інвестицій, оздоровлення промислової структури, на економічний ріст, – тобто, необхідна активна промислова і структурно-інвестиційна політика. Ліберальна модель таких мір не передбачає.

Саме на ці аспекти економічної політики роблять упор державні, а також деякі закордонні дослідники. У її основі лежить: визнання вирішальної ролі держави в процесі трансформації; необхідність одночасного узгодження проведення в ході ринкових реформ політики макроекономічної стабілізації і структурно – промислової політики; збереження у володінні держави найважливіших стратегічних галузей економіки; можливість використання для стимулювання економічного росту в умовах глибокого промислового спаду дефіцитного бюджетного фінансування. З теоретичним обґрунтуванням власне структурно-промислової політики як найважливішого напрямку діяльності промисловості в транзитивній економіці спочатку виступили прихильники дирижизма. У цьому плані заслуговує на увагу дослідження, почате під керівництвом К. Ласки у віденському Інституті порівняльних економічних досліджень. У ньому вперше було обґрунтоване значення структурно-промислової політики в перехідної період.

Криза перехідного періоду виражається не тільки в зниженні рівня виробництва уздовж кривій речення через обмеження попиту. Дефіцит інвестицій і лібералізації імпорту, породжувані політикою стабілізації, приводить у результаті до закриття підприємств, руйнуванню потужностей, дискваліфікації робочої сили й обумовлює «інерційні» або «екзогенні» фактори речення, зрушуючи криву речення вліво. У цих умовах одні лише ринкові стимули не можуть перебороти подібну негативну адаптацію, для цього   необхідна активна промислова політика. Також вважають, що єдиного рецепта в даному випадку бути не може: на відміну від звичайних стабілізаційних мір, що застосовуються відповідно до більш-менш загальних правил, у більшості країн з перехідною економікою структурні програми повинні бути приведені у відповідність зі специфічними умовами, характерними для окремих країн.

Багато авторів, намагаючись одночасно уникнути – падіння виробництва й інфляції, намагаються знайти якусь проміжну стратегічну лінію. На їхній погляд, дана стратегія, що спирається на реформи і ринкові стимули, а також на державну підтримку, дозволила б здійснити промислову політику, не збільшуючи при цьому бюджетного дефіциту. Тим самим вони поступово наближаються до збалансованої моделі трансформації.

У своїх судженнях ці автори спираються на досвід проведення активної промислової політики в тих європейських країнах, що у післявоєнний період знаходилися в подібній ситуації і пережили період «системної трансформації» – від військової і напівзруйнованої економіки до ринково-орієнтованої. І тут особливо підкреслюється значення   промислової політики, спрямованої на відновлення виробничого потенціалу – таких мір, як зниження податкового преса на підприємства, участь (поряд із приватним капіталом) державних ресурсів у розвитку пріоритетних галузей промисловості і сільського господарства, протекціоністська захищеність ряду важливих для країни галузей. Підходящі приклади прогресу дає досвід Японії й інших східно-азіатських країн. Головна риса політики урядів цих держав – ретельно підібрана суміш різних мір як на стороні речення, так і монетарної і торговельної політики. Ці країни демонструють успіх моделі «керованого ринку».

Для України, з її вантажем базових перекосів у структурі промислового виробництва (крайній ступінь мілітаризації, перевага сировинних галузей), а також інших факторів і специфічних умов дані теоретичні обґрунтування необхідності проведення структурно-промислової політики носять актуальний характер. Дослідження еволюції погляду на роль і масштаби державного регулювання економіки, а також специфіки розвитку специфіки транзитивних економік дозволяє, по-перше, визначити місце в системі державного регулювання економіки структурно-інвестиційної політики як об'єкта дійсного дослідження, по-друге виявити (і досліджувати) передумови й особливості формування функцій державного регулювання економіки в російських умовах переходу до ринкових відносин.

Структурно-інвестиційна політика як функція або самостійний напрямок державного регулювання економіки пройшов досить тривалий шлях еволюційного розвитку. Отже, у даний час структурно-інвестиційна політика в тій або іншій формі присутня в більшості теоретичних і практичних моделей державного регулювання економіки, що як узагальнює досвід розвитих країн з ринковою економікою, так і пропонованих для використання в України.

Список використаних джерел:

1. Носова О.В. Оцінка інвестиційної привабливості України: основні підходи / О.В. Носова О.В. // Економіка та прогнозування. – 2009. – №3. –С.119-137.