К.держ.упр. Матійко С.А.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління КПУ, Україна

РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

Масштаби і характер впливу держави на промисловість країни залежать від особливостей її структури, рівня розвитку найважливіших її елементів (промислові фірми і фінансові інститути, система господарського права, державні інтереси, політичні партії і профспілки), а також від рівня розвитку формальних і неформальних механізмів координації діяльності зазначених інститутів. Звідси, пропозиції щодо реформування державної промислової політики зводяться до наступного:

- управління промисловістю повинно здійснюватися єдиним комплексом, що включає всі галузі промислового виробництва;

- у єдиному органі управління промисловістю необхідно зосередити оперативні фінансові й інвестиційні ресурси для реалізації стратегічних і поточних заходів підтримки промислових підприємств. Ресурси на підтримку промисловості необхідно виділяти в бюджетах окремим рядком або в складі фонду розвитку разом з центром;

- адміністрації регіонів разом із промисловими підприємствами створити структуру, яка буде виконувати аналітичну функцію вироблення заходів щодо реалізації промислової політики і її стратегічних напрямків, розробку разом з підприємствами програм їхнього реформування і фінансового оздоровлення, здійснення контролю за їх виконанням. Пропонована структура повинна функціонувати в складі органа управління промисловістю кожного регіону.

Реалізація зазначених цілей потребує рішення наступних задач:

§ формування пріоритетних напрямів розвитку промисловості;

§ розробка механізмів запуску економічного росту по найбільш важливих напрямах розвитку промисловості («точкам росту»);

§ одна із головних задач – створення умов взаємодії підприємств, що визначають можливості кожного регіону на базі використання науково-виробничого потенціалу регіону;

§ задачі стабілізації і підтримки галузей;

§ формування основної спеціалізації регіону;

§ підтримка галузей, що забезпечують внутрішні потреби регіону;

§ збереження існуючих і створення нових робочих місць;

§ мінімізація соціальних наслідків реструктуризації промисловості;

§ підвищення інвестиційної привабливості регіону;

§ розвиток промислової інфраструктури, інфраструктури ринку товарів і цінних паперів;

§ розвиток взаємодії промислових підприємств і малого бізнесу;

§ організація регіональних ринків.

До основних елементів такого комплексу механізмів реалізації стратегії розвитку промислових підприємств варто віднести наступні напрями організаційно-економічних заходів:

1. Створення міжгалузевих корпорацій, ФПГ, альянсів, союзів, асоціацій за принципом оформлення коопераційних зв'язків і залучення капіталу.

2. Створення складних виробництв на базі формування інтегрованих підприємств.

3. Використання технологій подвійного застосування, можливостей підприємств оборонного комплексу.

4. Ініціювання і підтримка розвитку спеціалізації, кооперації, диверсифікованості підприємств регіону.

5. Формування програми енергозбереження.

6. Формування регіональних замовлень.

7. Організація нових сфер бізнесу як джерел одержання додаткових фінансових засобів і умов для розвитку промисловості.

Механізм управління процесом реалізації зазначених цілей і задач буде складатися з визначеного комплексу елементів. Зокрема, до основних елементів загального механізму реалізації системи управління промисловими підприємствами в регіоні варто віднести [1, c.5]:

1. Формування регіональної організаційної структури управління промисловістю, що відповідає цілям, задачам і функціям промислово-інноваційної політики.

2. Розвиток регіональної конкуренції, правових і інституціональних умов господарювання на основі сполучення державного регулювання і ринкових механізмів.

3. Створення керуючих компаній. Як показала практика, процес управління розвитком продуктивних сил регіону не був результативним. Важелі впливу на цей процес місцевих адміністрацій у цілому істотно ослабнули. Так, акціонерні товариства вийшли зі сфери прямого підпорядкування міністерствам, місцевій адміністрації. Однак виходи зі сформованої ситуації є. Один з них – створення керуючих компаній, муніципальних або зі статусом регіональної власності. На баланс цих компаній може надходити майно підприємств-боржників для організації бізнесу підприємців. У їхньому складі можуть бути організовані страхові, інвестиційні, торговельні фірми, недержавний пенсійний фонд, інвестиційний фонд, лізингова фірма – усе, що може сприяти становленню і розвиткові промисловості і регіону. Керуюча компанія як віртуальне підприємство може консолідувати діяльність різних підприємств, «випускати» продукцію на давальницькій сировині, фінансувати проекти, залучати фінансові ресурси населення.

Список використаних джерел:

1. Буркинський Б.В. Регіонально промислова політика / Б.В. Буркинський, Є.Ф. Степаненко// Вісник академії економічних наук України. – 2009. – №1. – С. 3–9.