WEB-ресурс научно-практических конференций

К.держ.упр . Матійко С.А.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління КПУ, Україна

РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

Масштаби і характер впливу держави на промисловість країни залежать від особливостей її структури, рівня розвитку найважливіших її елементів (промислові фірми і фінансові інститути, система господарського права, державні інтереси, політичні партії і профспілки), а також від рівня розвитку формальних і неформальних механізмів координації діяльності зазначених інститутів. Звідси, пропозиції щодо реформування державної промислової політики зводяться до наступного:

- управління промисловістю повинно здійснюватися єдиним комплексом, що включає всі галузі промислового виробництва ;

- у єдиному органі управління промисловістю необхідно зосередити оперативні фінансові й інвестиційні ресурси для реалізації стратегічних і поточних заходів підтримки промислових підприємств. Ресурси на підтримку промисловості необхідно виділяти в бюджетах окремим рядком або в складі фонду розвитку разом з центром;

- адміністрації регіонів разом із промисловими підприємствами створити структуру, яка буде виконувати аналітичну функцію вироблення заходів щодо реалізації промислової політики і її стратегічних напрямків , розробку разом з підприємствами програм їхнього реформування і фінансового оздоровлення, здійснення контролю за їх виконанням. Пропонована структура повинна функціонувати в складі органа управління промисловістю кожного регіону.

Реалізація зазначених цілей потребує рішення наступних задач:

-   формування пріоритетних напрямів розвитку промисловості;

-   розробка механізмів запуску економічного росту по найбільш важливих напрямах розвитку промисловості («точкам росту»);

-   одна із головних задач – створення умов взаємодії підприємств, що визначають можливості кожного регіону на базі використання науково-виробничого потенціалу регіону;

-   задачі стабілізації і підтримки галузей;

-   формування основної спеціалізації регіону;

-   підтримка галузей, що забезпечують внутрішні потреби регіону;

-   збереження існуючих і створення нових робочих місць;

-   мінімізація соціальних наслідків реструктуризації промисловості;

-   підвищення інвестиційної привабливості регіону;

-   розвиток промислової інфраструктури, інфраструктури ринку товарів і цінних паперів;

-   розвиток взаємодії промислових підприємств і малого бізнесу;

-   організація регіональних ринків.

До основних елементів такого комплексу механізмів реалізації стратегії розвитку промислових підприємств варто віднести наступні напрями   організаційно-економічних заходів:

1.      Створення міжгалузевих корпорацій, ФПГ , альянсів, союзів , асоціацій за принципом оформлення коопераційних зв'язків і залучення капіталу.

2.      Створення складних виробництв на базі формування інтегрованих підприємств.

3.      Використання технологій подвійного застосування, можливостей підприємств оборонного комплексу.

4.      Ініціювання і підтримка розвитку спеціалізації, кооперації, диверсифікованості підприємств регіону.

5.      Формування програми енергозбереження.

6.      Формування регіональних замовлень.

7.      Організація нових сфер бізнесу як джерел одержання додаткових фінансових засобів і умов для розвитку промисловості.

Механізм управління процесом реалізації зазначених цілей і задач буде складатися з визначеного комплексу елементів. Зокрема, до основних елементів загального механізму реалізації системи управління промисловими підприємствами в регіоні варто віднести [1, c.5]:

1.      Формування регіональної організаційної структури управління промисловістю, що відповідає цілям, задачам і функціям промислово-інноваційної політики.

2.      Розвиток регіональної конкуренції, правових і інституціональних умов господарювання на основі сполучення державного регулювання і ринкових механізмів.

3.   Створення керуючих компаній. Як показала практика, процес управління розвитком продуктивних сил регіону не був результативним. Важелі впливу на цей процес місцевих адміністрацій у цілому істотно ослабнули. Так, акціонерні товариства вийшли зі сфери прямого підпорядкування міністерствам, місцевій адміністрації. Однак виходи зі сформованої ситуації є. Один з них – створення керуючих компаній, муніципальних або зі статусом регіональної власності. На баланс цих компаній може надходити майно підприємств-боржників для організації бізнесу підприємців. У їхньому складі можуть бути організовані страхові, інвестиційні, торговельні фірми, недержавний пенсійний фонд, інвестиційний фонд, лізингова фірма – усе, що може сприяти становленню і розвиткові промисловості і регіону. Керуюча компанія як віртуальне підприємство може консолідувати діяльність різних підприємств, «випускати» продукцію на давальницькій сировині, фінансувати проекти, залучати фінансові ресурси населення.

Список використаних джерел:

1.      Буркинський   Б.В. Регіонально промислова політика / Б.В. Буркинський , Є.Ф. Степаненко // Вісник академії економічних наук України. – 2009. – №1. – С. 3–9.