Замикула В.В.

Академія муніципального управління, м. Київ, Україна

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ АГРОБІЗНЕСУ

Однією з найбільш важливих завдань для економіки України є подолання аграрної кризи й створення умов стійкого розвитку сільськогосподарського сектора країни як стратегічно важливої галузі, що забезпечує життєво необхідні потреби населення, збалансоване розвиток народного господарства й продовольчу безпеку країни.

Економіка країни в цілому, а також економіка окремих її галузей, багато в чому залежить від відношення до економічної науки членів суспільства, від їхнього вміння застосовувати на практиці її закони, правила, які повинні бути орієнтовані на досягненні економічного росту, стабільного рівня цін, справедливого розподілу доходів.

Сьогодні аграрний сектор економіки країни перебуває в тяжкому становищі. За роки реформ агропромисловий комплекс виявився відкинутим по багатьом позиціям на 20-30 років назад. Причиною кризової ситуації в даному секторі економіки й, насамперед, у сільському господарстві є ряд факторів, один із яких – значне скорочення економічної підтримки з боку держави. Власні кошти аграрних формувань не можуть забезпечити фінансування їх поточної виробничої діяльності, тому що більшість господарств збиткові, а, отже, – не мають джерел нагромадження; статутний і резервний капітали не призначені для поточного фінансового забезпечення господарських операцій; фінансові вкладення в сільське господарство практично не здійснюються. Дана ситуація збільшується недостатнім, несвоєчасним і невиборчим фінансуванням агропромислового комплексу.

Країна усе більше втрачає продовольчу незалежність і змушена просити закордонні країни про надання гуманітарної допомоги. У більшої частини населення відзначається порушення повноцінного харчування, викликане дефіцитом харчових і біологічно активних речовин, що призводить до розвитку багатьох захворювань і передчасному його старінню. У ході становлення ринкової економіки й реформування самих умов існування аграрного сектора сформований за десятиліття старий механізм фінансових взаємин держави й агропромислового комплексу був порушений. Відсутність реально діючої альтернативи колишній системі твердого державного регулювання сільськогосподарського процесу виробництва в сукупності із загальноекономічними й галузевими тенденціями відчутне погіршили соціально-економічне положення сільськогосподарських товаровиробників, привели до зміни структури цін і механізму централізованого фінансування й кредитування, перешкодили реалізувати потенціал нових форм власності й господарювання.

Із часом витрати сільського господарства росли, але не призводили до збільшення обсягів виробництва, що можна було б пояснити як характерну рису й необхідну умову пристосування агровиробників до нової ситуації економічного реформування, якби не повсюдне зниження показника рентабельності виробленої сільськогосподарської продукції. Фінансова система агропромислового комплексу в цілому вичерпала джерела саморозвитку й без відповідної  підтримки з боку державних структур сільське господарство не було готове до швидкої зміни економічних пріоритетів і новій ринковій кон'юнктурі.

Аграрна реформа 90-х років не принесла бажаних результатів. Негативні загальноекономічні тенденції обмежили реалізацію можливостей нових форм господарювання з посилення мотивації праці, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Аграрні й земельні перетворення виявилися неефективні внаслідок багатьох причин: нестійкості виробничо-господарських зв'язків, втрати належного державного контролю за цінами й оплатою праці, інфляції, подорожчання кредитних ресурсів, дефіциту бюджету, скорочення обсягів державного фінансування тощо.

За роки аграрної реформи відбувся різкий спад виробництва, що не спостерігався в Україні з 1946 року. Так, наприклад, за 1992-1997 рр. скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції й чисельності поголів'я худоби перевищив відповідний показник у періоди Першої Світової війни й революції 1917 року, колективізації сільського господарства, а також Великої Вітчизняної війни.

Сільські товаровиробники виявилися неплатоспроможними, банкрутами (у всякому разі, за формальними показниками). Цей провал, як ланцюгова реакція, поширив свою дію на такі галузі, як тракторне й сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, автопромисловість і т.п.

Однією з основних причин нинішнього кризового стану АПК є диспаритет цін на вироблену їм продукцію й матеріально-технічні ресурси. Цінові диспропорції спостерігаються також і усередині самого агропромислового комплексу – між агарним сектором і сферою переробки, а в сільському господарстві – між галузями тваринництва й рослинництва.

В Україні проблема відставання сільськогосподарських цін від цін промисловості спостерігалася, починаючи з періоду НЕПа [1, c. 48]. За всю же історію ціноутворення "ножиці цін" зімкнулися лише один раз – у травні 1925 року. Надалі спостерігається практично постійне перевищення темпів росту промислових цін над сільськогосподарськими.

Нееквівалентність обміну в значній мірі згладжувалася бюджетною підтримкою держави, рівень якої в роки, що передували лібералізації цін, був досить високим. Лібералізація цін, що проводилася без попередньої підготовки й адекватних пом’якшуючих заходів на основі падіння платоспроможного попиту населення, як справедливо відзначають багато економістів, не могла забезпечити пропорційне зростання цін на продукцію АПК і промисловості.

Список використаних джерел:

1.     Голованов А. Финансово-аналитический аспект регулирования внутреннего рынка АПК / А. Голованов  // АПК: экономика, управление. – 2010. – № 1. – С. 46–52.