К.е.н. Фойгт Н.А.

Інститут геронтології НАМН України

ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ СУСПІЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОПРАВНОГО ДОСТУПУ ДО ПОСЛУГ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ СТАРІННЯ НАСЕЛЕННЯ

Старіння – всюдисущий феномен, вплив якого відчувається як на місцевому, так і на глобальному рівні й охоплює такі різні сфери суспільства, як ринки праці й капіталу, державні пенсії, соціальні послуги й традиційні системи соціальної підтримки. Конституція України визнає право усіх вікових груп на рівний доступ до послуг охорони здоров'я. У дійсності, однак, при обмеженості бюджетних можливостей і нестачі державних ресурсів держава змушена встановлювати певні пріоритети в охороні здоров'я. Не допустити несправедливості та дискримінації стосовно соціально не захищених і утиснених у правах груп, таких як люди похилого віку, при визначенні пріоритетів і розподілі ресурсів є основним завданням політики у цій області.

Для того, щоб розібратися у проблемах, що виникають у сфері охорони здоров'я, треба усвідомити природу самої системи охорони здоров'я. Її основу становить мережа взаємозалежних державних і приватних установ, які пропонують медичні послуги тим, хто їх потребує, у тому числі людям похилого віку. Щоб зрозуміти, які послуги мають особливе значення для людей похилого віку, і впливати на їхні рішення, необхідно знайти відповідні механізми управління системою охорони здоров'я.

Як і в інших випадках, включення питань старіння у державну політику в усіх сферах повинен початися зі створення ефективного Координаційного центра − урядового органа з належною кваліфікацією співробітників, «виходом наверх» − до впливових осіб в уряді та міжнародних організацій, і «зв'язками внизу» − з прибічниками змін у ключових інститутах місцевого й державного рівня.

Першим кроком у зусиллях за справедливий розподіл ресурсів повинна стати протидія негативним установкам політиків і керівних медичних працівників стосовно людей похилого віку. Є дані, що в основі багатьох рішень із питань розподілу ресурсів і забезпечення доступу до послуг охорони здоров'я лежить дискримінація за віковою ознакою. Така дискримінація значною мірою пов'язана зі сприйняттям людей похилого віку як менш продуктивних в економічному відношенні порівняно з представниками молодших груп, і тому нібито не гідних такого ж рівня професійної турботи та витрати ресурсів. Іншим дискримінуючим чинником є вік як такий: медична допомога людям похилого віку може обмежуватись у обсягах, оскільки в них у кожному разі бачать людей, що наближаються до кінця життя, внаслідок чого стає питання про ціну й ефективність медичного втручання.

При формуванні механізмів управління охороною суспільного здоров'я в умовах демографічного старіння необхідно взяти до уваги наступні важливі міркування:

• Доступ до медичних послуг є фундаментальним правом людини. В цьому відношенні Конституція України не робить жодних винятків за будь-якою ознакою. Практика, що не гарантує усім групам населення рівноправний доступ до ресурсів охорони здоров'я, є порочною як у моральному, так і в правовому відношенні.

• Вкладаючи кошти в охорону здоров'я людей похилого віку, держава забезпечує підтримку їх здоров’я і, таким чином, надає їм можливість продовжити їхню діяльність на благо суспільства.

Профілактика хвороб й інвалідності, зміцнення здоров'я й добробуту йдуть на користь усім людям, безвідносно до віку. Здорове старіння закладається ще у період вагітності й дитинства. Зміна фізичних і розумових здібностей, якої зазнають люди похилого віку, є частиною природного процесу старіння. Профілактичні заходи й лікування у медичних установах допомагають їм пристосуватися до цих змін і вести гідне життя, незважаючи на неминучу фізичну слабкість у літньому віці. Однією з небезпек розуміння нормальних фізіологічних змін як обставин винятково медичного характеру полягає у тому, що старіння сприймається як свого роду ущербність, у той час як у дійсності воно є закономірним наслідком тривалого життя. Переконання громадськості у тому, що здоров'я людей похилого віку слабшає, але заходи щодо охорони здоров’я й профілактики хвороб ідуть їм на користь, кидає виклик негативним стереотипам і сприяє визнанню того, що вони заслужили право на рівний доступ до послуг охорони здоров'я. Просвітницькі й пропагандистські кампанії, що сприяють викорінюванню забобонів у медичному середовищі, варті витрачених на них зусиль.

Старіння населення ставить охорону здоров'я перед новими проблемами. Однією з таких проблем є процес епідеміологічного переходу, у ході якого гострі інфекційні захворювання відходять на другий план, і провідну роль у захворюваності і смертності починають відігравати хронічні захворювання, зазвичай асоційовані із процесом старіння. Для здійснення планування в області охорони здоров'я, з огляду на те, що попит зокрема на специфічні послуги з боку збільшення літнього населення постійно зростає, необхідно розробити систему індикаторів та здійснити цільові епідеміологічні дослідження стану здоров'я населення, що змінюється.

У рамках державної політики старіння варто розглядати як процес, що починається з народження й триває все життя. З урахуванням вікових параметрів, створюються політичні курси й програми покликані стимулювати гнучку політику трудової зайнятості, безперервне утворення, суспільну активність, здоровий спосіб життя, в особливості в перехідні періоди (між дитинством, юністю, ранньою зрілістю, середнім віком і далі). Вони можуть впливати на рішення, здатні викликати кумулятивний ефект. У політику, стосовно людей похилого віку, ясні пріоритети проглядаються вже у зв'язку із проблемами сьогоднішньої молоді, яким швидко у нестійких суспільних умовах доводиться знаходити себе знову й знову. Сучасна молодь повинна культивувати здоровий спосіб життя, проявляти гнучкість і передбачливість, постійно працювати над підвищенням власної кваліфікації й підтримувати мережі соціальної взаємодопомоги. Міжвікова інтеграція у процесі старіння є сприятливою для суспільства, оскільки закладає основи цілісної політики й дозволяє розглядати весь життєвий шлях з точки зору аналізу і оцінки політики. У цьому контексті діяльність зацікавлених державних інституцій повинна бути спрямована:

• на боротьбу з негативними стереотипами й затвердження погляду на старість як на нормальну частину життя;

• на виявлення і боротьбу з дискримінацією за віковою ознакою у всіх сферах політики й законодавства;

• на забезпечення людям похилого віку реальної можливості висловлювати свої погляди й думки, спонукуючи їх використовувати своє право голосу таким чином, щоб він був неодмінно почутий політиками й суспільними лідерами;

• на сприяння у виробленні політики, яка б стимулювала самостійність і підтримку функціональної спроможності як альтернативу утриманню, переорієнтовуючи послуги й допомогу з виняткової турботи про хворих і безпомічних на зміцнення здоров'я й соціального включення;

• на переважну увагу до причин уразливості й соціальної ізоляції людей похилого віку, на запобігання й усунення подібних явищ.