WEB-ресурс научно-практических конференций

Більовський О.А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

БІДНІСТЬ ЯК СУСПІЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ І ЯК ФАКТОР СУСПІЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Незважаючи на величезні досягнення людської цивілізації в сфері науки і техніки та також гучні заяви теоретиків «суспільства споживання», бідність продовжує залишатися життєвою реальністю сучасного суспільства. Так, згідно з оцінками дослідницької організації Worldwatch Institute, лише приблизно 1,7 млрд. жителів Землі належать до так званого «споживацького класу» (з них, що цікаво, приблизно половина живе поза межами розвинених західних країн). З іншого боку, на сьогоднішній день 1,4 млрд. чол. живуть менш ніж на 1,25 долл. США в день, тобто в умовах абсолютної бідності. За даними ООН на кінець 2010 року кількість людей, що постійно недоїдають, складала 925 млн. человек, і ніхто не сумнівається в тому, що в 2011 році кількість голодних на планеті перевищить 1 млрд. чол. Навіть у Сполучених Штатах від нестачі їжі страждають біля 38 млн. чол., а 3,5 млн. мають досвід тривалого життя на вулиці.

Неефективність практики боротьби з бідністю виступає найбільш парадоксальним фактом. Його можна вважати переконливим свідченням того, що бідність не можна усунути шляхом масштабного перерозподілу в межах існуючої системи. Таку думку висловлює, наприклад, Ж. Бодрійар: «Якщо бідність, негативні явища не можна викорінити, то лише тому, що вони породжуються… не в бідних кварталах, нетрях або бідонвілях (оселях бідняків); вони за­роджуються в соціоекономічній структурі. Це повинно нас застерегти від деяких ілюзій (типово соціал-реформістських): від віри в можливість змінити систему, змінивши її зміст (пере­вести бюджет з військових витрат на виховання й т. ін.)» [1, с.81-82].

Навіть там, де капіталізм знищує бідність в її найбільш гострих формах, він відновлює її в інших формах. Ж. Бодрійар, аналізуючи ситуацію, що складається в межах «суспільства споживання», звертав увагу на появу нових сегрегацій. Наприклад, коли промислові товари та послуги стають доступними для широких верств населення, предметами розкоші стають блага, що були колись безкоштовними – простір, час, чисте повітря, чиста вода, тиша й т. ін. «Відносне вирівнювання, яке стосується предметів першої необхідності, супроводжується, таким чином, «ковзанням» цінностей і новою ієрархією корисних речей. Нерівновага й нерівність не зменшилися, вони перенесені на інший рівень» [1, с.82].

Однак бідність є не тільки суто негативним соціальним феноменом, який «псує» життя сучасній людині навіть у найбільш благополучних країнах. Вона є глибинною основою, джерелом та чинником історичної активності мас. Присутність в житті сучасного суспільства економічної бідності та образливої соціальної нерівності означає, що класичні закономірності історичного розвитку, описані в межах марксистської теорії, залишаються актуальними і для сучасного етапу історії. Через панування бідності в її жорсткій – злиденній – формі, яка, за відомим виразом К. Маркса, є «практичним виразом необхідності», людство примушується до історичної творчості.

Безумовно, зв'язок між фактом розповсюдження бідності в сучасному світі та необхідністю історичної творчості не слід тлумачити надто прямолінійно. В процесі історичної творчості бідність відіграє досить суперечливу роль – вона є глибинним, потенційним фактором історичної активності мас, і, одночасно, фактором їхньої актуальної історичної пасивності. На думку Л. Тайсона (L.Tyson), бідність – це один із тих факторів, який міцно тримає нижні класи на «їхньому місці», під владою багатства. «Хто має час, щоб стати політично активним, або, хоча б політично мислячим, коли кожен з усіх сил намагається лише залишитися живим і прогодувати дітей» [2, р.56].

В основі процесу історичної трансформації (незалежно від того, в який спосіб вона відбувається – шляхом революції знизу, або шляхом революції зверху) лежить процес «пробудження» мас. Погіршення їхнього соціально-економічного становища сучасна соціологія визнає глибинною причиною історичних рухів та трансформацій. Таке погіршення П. Сорокін вважав вічною та основною причиною революцій. Хоча на його думку «багато найвидатніших історичних трагедій і комедій являють собою п'єси, постановка яких здійснюється паном Голодом» [3, с.403]), а «успіх щеплення революційної й бунтарської ідеології перебуває в певному зв'язку з коливанням кривої харчування мас» [3, с.401], погіршення соціально-економічного становища мас не обов’язково повинно мати абсолютний характер – зростання економічної та соціальної нерівності в суспільстві так само веде до зростання невдоволення мас існуючим станом речей. На думку Д. Голдстоуна, «будь-який набір обставин, що веде до втрати державою в очах суспільства ефективності й справедливості... представляє собою ключовий елемент у причинному ланцюзі подій, що ведуть до революції» [4, с.71]. Слід лише додати, що революція як форма історичної творчості є лише одним із можливих варіантів історичного розвитку. Вона має альтернативи – поглиблення депресії або ж жорстокий бунт як прояв відчаю.

Список використаних джерел:

1. Бодрийар Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Ж. Бодрийар; [пер. с фр., послесл. и примеч. Е. А. Самарской]. М.: Республика; Культурная рево­люция, 2006. – 269 с. – (Мыслители ХХ века).

2. Tyson L. Critical theory today: a user-friendly guide / Lois Tyson; [2nd. ed.]. – NY.: Routledge, Taylor & Francis Group, 2006. – 465 p.

3. Сорокин П.А. Голод как фактор. Влияние голода на поведение людей, социальную организацию и общественную жизнь / П.А. Сорокин; [вступ. статья, составление, комментарии, под­готовка к печати В.В. Сапова и B.C. Сычевой]. – М.: Academia & LVS, 2003. – 684 с.

4. Голдстоун Д. К теории революции четвертого поколения / Д. Голдстоун // Логос. – 2006. – №5 (56). – С.58-103.