WEB-ресурс научно-практических конференций

Апчел С.Я.

Одеський державний медичний університет, Україна

Сучасний стан та перспективи сімейної   медицини в Україні

На сьогоднішній день беззаперечним виявляється той факт, що українська медицина в її широкому і вузькому розумінні потребує змін, але не просто реформування у сфері охорони здоров’я, а здійснення реальних і адекватних перетворень чи удосконалень, які б приносили позитивні й відчутні результати для всього населення нашої держави. При цьому, як доводить зарубіжна практика, одним з найперспективніших напрямків в цій сфері є запровадження загальної практики сімейної медицини. Згідно даних світової статистики, близько 80% всіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, в розвинених країнах сьогодні вирішується в первинній ланці охорони здоров’я без направлення на більш дорогі етапи вторинної (стаціонари) і третинної (реабілітаційні центри) допомоги. Вирішити ці проблеми і реалізувати їх частково на практиці повинен лікар нової для України формації – лікар загальної практики – сімейний лікар. Нова модель медичного обслуговування передбачає появу лікарів принципово нового класу, які цілодобово мають нести відповідальність за своїх пацієнтів і здійснювати гарантований мінімум медичної, психологічної і соціальної допомоги.

У 2002 р. Європейська організація сімейних лікарів ( Wonca Europe – World Organization of National Colleges , Academies and Academic Assotiations of General Practitioners / Family Physicians , або World Organization of Family Doctors ) дала наступне визначення загальної практики/сімейної медицини: «Загальна практика/сімейна медицина – це академічна і наукова дисципліна зі своєю власною метою, завданнями, методами дослідження, доказовою базою і клінічною діяльністю» ( De Maesrneer J.M., De Sutter A., 2004) [ 3 ].

Однією з найбільш важливих характеристик сімейної медицини є наявність сильного взаємозв’язку із суспільством та відповідальність перед ним. Сімейна медицина спрямована не тільки на окремих пацієнтів, а також зобов’язана піклуватися про здоров’я суспільства (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв’язок сімейної медицини та суспільства

Для того, щоб повноцінно перейти на сімейну медицину, потрібно не просто змінити назву поліклініки, а необхідно змінити саму суть філософії медицини, зробити так, щоб, перш за все, всі медпрацівники розуміли різницю в підходах до людини і працювали, як сімейні лікарі і медсестри. Адже здоров’я людини – це здоров’я не тільки фізичне, але й психічне, соціальне здоров’я. Сімейний лікар саме і має при лікуванні тіла людини, приймати до уваги її соціальний і психічний стан.

За визначенням ВООЗ "первинна медико-санітарна допомога є основою медико-профілактичного обслуговування населення, яка виконується за допомогою науково-практичних, соціально прийнятних методів і технологій".

Концепція первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини визнана всіма міжнародними організаціями та пристосована в країнах з важкою соціально-економічною ситуацією. Ця концепція обумовлена вибором пріоритетних напрямів медичних втручань, які б були максимально ефективні для здоров'я населення в умовах дефіциту матеріальних та кадрових ресурсів охорони здоров'я.

В результаті аналізу причин виникнення проблем в галузі охорони здоров'я встановлено, що однією з них є історично обумовлена орієнтація на розвиток "вузької" спеціалізації медичної допомоги, яка розглядалась як вирішальний засіб підвищення кваліфікації лікарів і поліпшення якості медичного обслуговування, що сприяло звуженню функції, зменшенню ролі, авторитету та престижу лікаря первинної ланки та призвело до втрати наступності в наданні медичної допомоги, зниженню ефективності профілактичної роботи і як наслідок неефективного використання наявних ресурсів галузі охорони здоров'я.

Встановлено, що за останні три роки загальна укомплектованість штатних посад лікарями зменшується, і на кінець 2009 року лікарські посади було укомплектовано лише на 79, 3%, що свідчить про зниження престижу професії взагалі. Варто наголосити, що більш напруженою є ситуація з укомплектованістю медичними кадрами закладів охорони здоров'я в сільській місцевості, де щороку, на жаль, збільшується кількість закладів первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) в яких жодна посада не заміщена лікарем або середнім медичним працівником. За даними МОЗ України кількість сільських лікарських амбулаторій без лікаря та фельдшерсько-акушерських пунктів без середнього медичного працівника щорічно зростає і на кінець 2009 року становило 143 та 242 відповідно, що обумовлює необґрунтоване звернення громадян на більш високий та дороговартісний рівень надання медичної допомоги.

Крім того, одним із важливих і реальних шляхів скорочення ресурсних витрат на спеціалізовану стаціонарну допомогу представляється широке використання денних та домашніх стаціонарів на рівні первинної ланки охорони здоров'я, як організаційних технологій стаціонарозамінюючої медичної допомоги. Особлива роль в організації цих форм лікування відводиться впровадженню загальної практики/сімейної медицини та наданню допомоги лікарями загальної (сімейної) практики [4] .

Таким чином, всі вищезазначені факти вказують на беззаперечну актуальність форсування процесу переходу до сімейної медицини. На жаль, в Україні зараз цей процес дещо призупинився. Так, якщо у 2003-2004 роках робота у нормативному полі щодо цього питання була найбільш активною, то станом на сьогоднішній день це питання знову відійшло на другий план. Динаміка підготовки нормативних документів по рокам: 1995 рік – 1 наказ МОЗ України; 1997 рік – 1 наказ МОЗ України; 2000 рік – 1 постанова Кабінету Міністрів України, 5 наказів МОЗ України; 2001 рік – 6 наказів МОЗ України; 2002 рік – 1 постанова Кабінету Міністрів України, 2 накази МОЗ України; 2003 рік – 7 наказів МОЗ України; 4 місяці 2004 року – 5 наказів МОЗ України; 2009 р. – 1 наказ МОЗ України. Але це питання не може бути одномоментною акцією. Якщо наша країна дійсно прагне стати високорозвиненою державою, то необхідно пам’ятати, що для неї високий рівень охорони здоров’я населення, має стати одним з ключових принципів, а сімейна медицина виступає   основним засобом його реалізації.

Список використаних джерел:

1.        Вороненко Ю.В. Запровадження сімейної медицини як наукової спеціальності – необхідна умова розвитку сімейної медицини в Україні / Ю.В. Вороненко , Г.І.   Лисенко // Український медичний часопис. – 2007. – №6 (62) – ХІ/ХІІ. –С. 27-32.

2.        Висоцька О.І. Сімейна медицина в Україні: перспективи та пріоритети в аспекті забезпечення якості професії / О.І. Висоцька, О.Г. Шекера та ін. // Матеріали II з'їзду лікарів загальної (сімейної) практики України. – Харків. – 24-26 жовтня. – 2005. – С. 17.

3.        Семейная медицина в Украине: процесс идет [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://doctor.itop.net/ArticleItem.aspx?ArticleId=785

4.        Концепція « Програми розвитку загальної практики/ сімейної медицини на 2006-2010роки» [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:   http://www.moz.gov.ua/ua/portal/simed_042005.html