К.е.н. Бєлоусов Я.І.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, Україна

ВИДИ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Термін "наука" має декілька значень, з одного боку, наука – це динамічна система найбільш суттєвих знань про об’єктивні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Знання виступають продуктом науки і в той же час її матеріалом, який знову залучається до наукової діяльності для отримання нових знань. При цьому знання про навколишній світ можуть бути звичайними, буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від звичайних послідовністю, систематичністю, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Наука – не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства. З іншого боку, наука являє собою спеціально організовану діяльність людей. Як галузь людської діяльності, наука є складним соціальним інститутом, який сформувався у процесі розподілу праці, поступового відмежування розумової праці від фізичної і перетворення пізнавальної діяльності в специфічний вид занять окремих осіб, колективів та установ.

Серед відомих вчений України, які присвятили все своє життя економічній науки, слід відзначити: академіка НАН України Е.М. Лібанову, академіка НАН України В.М. Геєця, академіка НАН України Ю.С. Шемшученко, академіка НАН України Ю.М. Пахомова, академіка НАН України Ю.А. Левенець, академіка НАН України В.К. Мамутова, академіка НАН України М.Г. Жулинського та інших. Вчені поділяють усі економічні науки на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні науки направлені на пізнання основ і об’єктивних законів розвитку природи, суспільства та мислення взагалі. їх основна мета – пошук істини, яку потім можна застосовувати у різного роду дослідженнях як у самих фундаментальних науках, так і у прикладних. До фундаментальних наук належать математика, окремі розділи фізики, хімії, філософія, економічна теорія, мовознавство та інші.

Прикладні науки, розвиваючись на базі фундаментальних, розробляють шляхи і методи застосування та впровадження у практику результатів фундаментальних досліджень. Показником ефективності дослідження в області прикладних наук виступає не стільки отримання істинного знання, скільки безпосереднє практичне значення. До прикладних наук належать всі технічні науки, більша частина медичних, економічних наук та ін. В теперішній час майже кожна укрупнена галузь науки поєднує в собі фундаментальні і прикладні науки.

Самостійною галуззю класифікації наук виступає економічна наука. Як і кожна наука, вона розвивається на основі притаманних їй законів та у відповідності з конкретною суспільно-економічною формацією. Розвиваючись в умовах формацій, що історично змінювались, економічна наука, перш за все, вивчала економіку виробництва, тобто розвиток виробничих сил, виробничих відносин за певних історичних умов. Кардинальні перетворення ринкового характеру, що відбуваються в нашій державі, інша природа економіки, що народжується і розвивається, нові проблеми вимагають нового погляду на економічну науку в цілому, її предмет і систематизацію.

Ціллю статті є проведення класифікації економічних наук та структури знань, що відображають економічні науки.

Відомо, що економічна наука зародилася в стародавній Греції як наука про закони домашнього господарства, а свою назву вона дістала від слів "Оікоз" – дім і "N011103" – закон. Термін "Оікопошіке" з´явився наприкінці V – на початку IV століття до нашої ери, і вперше його вжив грецький філософ Ксенофонт. Цим словом тривалий час називали великі господарства. В інтерпретації Ксенофонта, економіка – це наука про ведення господарства, управління майном, домом. Філософ відносив до економіки і діяльність по збору коштів для утримання господарства тощо [1].

Пізніше найвидатніший вчений стародавнього світу Арістотель значно розвинув вчення про господарство. Тому саме з його іменем пов´язується походження назви "економіка". Отже, з самого початку зародження економічної науки її предметом були проблеми, які ми називаємо мікроекономічними [1].

Наприкінці середніх віків, коли склалися великі держави, зв´язки між господарствами і окремими регіонами в їх межах настільки розширилися і поглибилися, що виникло нове утворення – народне господарство. Важливу роль почало відігравати фінансове господарство держави, яка стала виконувати і економічні функції, сприяти розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. За цих умов почав зростати інтерес економічної науки до проблем розвитку народного господарства або економіки в цілому. Розширення об’єктів дослідження привело до уточнення і назви економічної науки. Французський економіст А. де Монкретьєн ввів для цього термін "політична економія", назвавши свою працю "Трактат політичної економії (1615 р.). Предметом дослідження у А.де Монкретьєна були питання державних фінансів, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, джерел багатства тощо [2].

Назву "політична економія" сприйняли англійські економісти-класики Д. Рікардо, А. Сміт. Цей термін використовували також К. Маркс, Ф. Енгельс і послідовники їх школи [3–4]. Після виходу в світ праці видатного англійського економіста А.Маршалла "Принципи економіки" назва "політична економія" в багатьох країнах почала змінюватися терміном "економіка" (Есопотісз) або "економічна теорія" [5].

Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія – це наука, яка вивчає те, як окремі суб’єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів.

Економічна теорія – це фундаментальна економічна наука. На її основі виникло багато інших економічних наук та навчальних дисциплін, які в своїй сукупності становлять систему економічних наук.

Економічні науки – це сукупність наук, які вивчають об’єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об’єднані загальною метою – допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.

Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує та систематизує свої знання таким принципам: 1) досягнення економічного росту – виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг; 2) забезпечення економічної ефективності – максимальної віддачі від мінімуму затрат ресурсів; 3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку; 4) соціально-економічна забезпеченість як працюючих, так і непрацездатних; повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати; 5) справедливий розподіл доходів; 6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій; 7) сприяння формуванню раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.

Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз. Звідси заявилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка" [6].

Під терміном "мікроекономіка" розуміють дослідження економічних процесів у домашніх господарствах, на підприємствах і в організаціях. Предметом вивчення тут є, насамперед, такі явища, як ринок, попит, пропозиція, ресурси, витрати, доходи, їх розподіл тощо.

Макроекономіка вивчає функціонування і розвиток цілісних господарських організмів. Предметом її дослідження є народне господарство і його основні підрозділи, господарські об’єднання країн, світове господарство. У межах окремих держав макроекономіка займається проблемами економічного розвитку, господарської кон’юнктури, зайнятості і безробіття, грошей та фінансів і т. п.

Як уже відзначалося, економічна теорія (мікро- і макроекономіка) є фундаментом для виникнення і розвитку багатьох інших економічних наук. На базі мікроекономіки виникли такі науки і навчальні дисципліни, як "Економіка підприємства", "Фінанси підприємства", "Бухгалтерський облік", "Аудит", "Маркетинг", "Менеджмент" та інші. На основі макроекономіки – "Гроші і банки", "Економіка зовнішньої торгівлі", "Державні фінанси", "Міжнародні фінанси" та інші.

В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки – мезоекономіка ("мезо" – означає проміжний, посередині). її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці все більшу роль відіграють господарські суб’єкти середнього рівня – картелі, великі господарські об’єднання, спілки працюючих, промисловців, споживачів. Господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства. Це нове, специфічне середовище, в якому діють господарські мікроодиниці, і є об’єктом вивчення мезоекономіки. Мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік.

У спрощеному вигляді перелік економічних наук показаний на рис. 1.

Усі економічні науки поділяють на шість груп: теоретичні; історичні; науки світової економіки; науки регіонів країни; економічні науки народного господарства; науки функціональних економік.

Кожна з економічних наук використовує специфічні категорії і поняття та притаманні їй методи дослідження. Необхідність вивчення внутрішньої структури економіки обумовила поділ економічних наук на галузеві економіки і науки з певних економічних функцій. Спеціалізація галузевих економічних наук базується на відокремленні галузей суспільної трудової діяльності. Формування наук з певних економічних функцій привело до створення таких наук, як ціноутворення, фінанси і кредит, статистика, бухгалтерський облік та ін.

Таким чином, економічні науки вивчають виробничі сили і виробничі відносини. Всі економічні науки, перш за все, є історичними та відображають історію людства з точки зору розвитку способу виробництва.

Економічні науки у своїх дослідженнях ґрунтуються на багатьох інших науках або тісно стикаються з ними, а саме, з математикою, математичною статистикою, соціологією, політологією, психологією, історією, комп’ютерними технологіями. Кількість економічних наук, особливо прикладних, швидко збільшується внаслідок розміщення і ускладнення господарської діяльності.

Рис. 1. Класифікація економічних наук і навчальних дисциплін

Усім економічним наукам властива певна структура знань, яку вони відображають (рис.2).

Рис.2. Структура знань, що відображають економічні науки

Як бачимо, в кожній економічній науці є теоретична і прикладна (практична) частини. Теоретичний рівень називають позитивною наукою бо вона аналізує факти і зв´язки між ними, шукає закономірності в економічних процесах. Прикладний рівень має назву нормативної науки – системи знань про те, як поліпшувати економічні умови життя людей. Вона знаходить свій вияв у розробці економічної політики – системи заходів органів державної влади і управління, які визначають мету, завдання, пріоритети, методи, засоби і шляхи їх досягнення в економіці. Економічна політика має багато складових – цінова, фінансово-бюджетна, інвестиційна, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, антимонопольна, митна політика тощо. Економічна політика не завжди є складовою певної економічної науки, але основи економічної політики розробляються державними виконавчими органами, науково-дослідними установами, підприємствами з врахуванням наукових положень.

Таким чином, економічні науки повинні відіграти важливу роль в обґрунтуванні шляхів виходу України з кризи і становленні ринкових відносин.

Список використаних джерел:

1. Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Ксенофон

2. А. де Монкретьєн. Трактат політичної економії / А. де Монкретьєн.

3. История экономической мысли: курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ"; ЭКМОС, 1998. – 248 с.

4. Маркс К. К критике политической экономии / К. Маркс. – М.: Политиздат, 1990. – 435 с.

5. Маршалл А. Принципы экономической науки: в 3-х т. / А. Маршалл. – М.: Прогресс, 1993. – 453 с.

6. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики / Н.Д. Кондратьев. – М.: Экономика, 1989. – 243 с.