WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Бєлоусов Я.І.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, Україна

ВИДИ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Термін "наука" має декілька значень, з одного боку, наука – це динамічна система найбільш суттєвих знань про об’єктивні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Знання виступають продуктом науки і в той же час її матеріалом, який знову залучається до наукової діяльності для отримання нових знань. При цьому знання про навколишній світ можуть бути звичайними, буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від звичайних послідовністю, систематичністю, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Наука – не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства. З іншого боку, наука являє собою спеціально організовану діяльність людей. Як галузь людської діяльності, наука є складним соціальним інститутом, який сформувався у процесі розподілу праці, поступового відмежування розумової праці від фізичної і перетворення пізнавальної діяльності в специфічний вид занять окремих осіб, колективів та установ.

Серед відомих вчений України, які присвятили все своє життя економічній науки, слід відзначити: академіка НАН України Е.М. Лібанову , академіка НАН України В.М. Геєця , академіка НАН України Ю.С. Шемшученко , академіка НАН України Ю.М. Пахомова, академіка НАН України Ю.А. Левенець, академіка НАН України В.К. Мамутова , академіка НАН України М.Г. Жулинського та інших. Вчені поділяють усі економічні науки на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні науки направлені на пізнання основ і об’єктивних законів розвитку природи, суспільства та мислення взагалі. їх основна мета – пошук істини, яку потім можна застосовувати у різного роду дослідженнях як у самих фундаментальних науках, так і у прикладних. До фундаментальних наук належать математика, окремі розділи фізики, хімії, філософія, економічна теорія, мовознавство та інші.

Прикладні науки, розвиваючись на базі фундаментальних, розробляють шляхи і методи застосування та впровадження у практику результатів фундаментальних досліджень. Показником ефективності дослідження в області прикладних наук виступає не стільки отримання істинного знання, скільки безпосереднє практичне значення. До прикладних наук належать всі технічні науки, більша частина медичних, економічних наук та ін. В теперішній час майже кожна укрупнена галузь науки поєднує в собі фундаментальні і прикладні науки.

Самостійною галуззю класифікації наук виступає економічна наука. Як і кожна наука, вона розвивається на основі притаманних їй законів та у відповідності з конкретною суспільно-економічною формацією. Розвиваючись в умовах формацій, що історично змінювались, економічна наука, перш за все, вивчала економіку виробництва, тобто розвиток виробничих сил, виробничих відносин за певних історичних умов. Кардинальні перетворення ринкового характеру, що відбуваються в нашій державі, інша природа економіки, що народжується і розвивається, нові проблеми вимагають нового погляду на економічну науку в цілому, її предмет і систематизацію.

Ціллю статті є проведення класифікації економічних наук та структури знань, що відображають економічні науки.

Відомо, що економічна наука зародилася в стародавній Греції як наука про закони домашнього господарства, а свою назву вона дістала від слів " Оікоз " – дім і "N011103" – закон. Термін " Оікопошіке " з?явився наприкінці V – на початку IV століття до нашої ери, і вперше його вжив грецький філософ Ксенофонт. Цим словом тривалий час називали великі господарства. В інтерпретації Ксенофонта, економіка – це наука про ведення господарства, управління майном, домом. Філософ відносив до економіки і діяльність по збору коштів для утримання господарства тощо [1].

Пізніше найвидатніший вчений стародавнього світу Арістотель значно розвинув вчення про господарство. Тому саме з його іменем пов?язується походження назви "економіка". Отже, з самого початку зародження економічної науки її предметом були проблеми, які ми називаємо мікроекономічними [1].

Наприкінці середніх віків, коли склалися великі держави, зв?язки між господарствами і окремими регіонами в їх межах настільки розширилися і поглибилися, що виникло нове утворення – народне господарство. Важливу роль почало відігравати фінансове господарство держави, яка стала виконувати і економічні функції, сприяти розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. За цих умов почав зростати інтерес економічної науки до проблем розвитку народного господарства або економіки в цілому. Розширення об’єктів дослідження привело до уточнення і назви економічної науки. Французський економіст А. де Монкретьєн ввів для цього термін "політична економія", назвавши свою працю "Трактат політичної економії (1615 р.). Предметом дослідження у А.де Монкретьєна були питання державних фінансів, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, джерел багатства тощо [2].

Назву "політична економія" сприйняли англійські економісти-класики Д. Рікардо , А. Сміт . Цей термін використовували також К. Маркс, Ф. Енгельс і послідовники їх школи [3–4]. Після виходу в світ праці видатного англійського економіста А.Маршалла "Принципи економіки" назва "політична економія" в багатьох країнах почала змінюватися терміном "економіка" ( Есопотісз ) або "економічна теорія" [5].

Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія – це наука, яка вивчає те, як окремі суб’єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів.

Економічна теорія – це фундаментальна економічна наука. На її основі виникло багато інших економічних наук та навчальних дисциплін, які в своїй сукупності становлять систему економічних наук.

Економічні науки – це сукупність наук, які вивчають об’єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об’єднані загальною метою – допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.

Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує та систематизує свої знання таким принципам: 1) досягнення економічного росту – виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг; 2) забезпечення економічної ефективності – максимальної віддачі від мінімуму затрат ресурсів; 3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку; 4) соціально-економічна забезпеченість як працюючих, так і непрацездатних; повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати; 5) справедливий розподіл доходів; 6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій; 7) сприяння формуванню раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.

Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз . Звідси заявилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка" [6].

Під терміном "мікроекономіка" розуміють дослідження економічних процесів у домашніх господарствах, на підприємствах і в організаціях. Предметом вивчення тут є, насамперед, такі явища, як ринок, попит, пропозиція, ресурси, витрати, доходи, їх розподіл тощо.

Макроекономіка вивчає функціонування і розвиток цілісних господарських організмів. Предметом її дослідження є народне господарство і його основні підрозділи, господарські об’єднання країн, світове господарство. У межах окремих держав макроекономіка займається проблемами економічного розвитку, господарської кон’юнктури, зайнятості і безробіття, грошей та фінансів і т. п.

Як уже відзначалося, економічна теорія ( мікро- і макроекономіка) є фундаментом для виникнення і розвитку багатьох інших економічних наук. На базі мікроекономіки виникли такі науки і навчальні дисципліни, як "Економіка підприємства", "Фінанси підприємства", "Бухгалтерський облік", "Аудит", "Маркетинг", "Менеджмент" та інші. На основі макроекономіки – "Гроші і банки", "Економіка зовнішньої торгівлі", "Державні фінанси", "Міжнародні фінанси" та інші.

В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки – мезоекономіка (" мезо " – означає проміжний, посередині). її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці все більшу роль відіграють господарські суб’єкти середнього рівня – картелі, великі господарські об’єднання, спілки працюючих, промисловців, споживачів. Господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства. Це нове, специфічне середовище, в якому діють господарські мікроодиниці , і є об’єктом вивчення мезоекономіки . Мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік.

У спрощеному вигляді перелік економічних наук показаний на рис. 1.

Усі економічні науки поділяють на шість груп: теоретичні; історичні; науки світової економіки; науки регіонів країни; економічні науки народного господарства; науки функціональних економік.

Кожна з економічних наук використовує специфічні категорії і поняття та притаманні їй методи дослідження. Необхідність вивчення внутрішньої структури економіки обумовила поділ економічних наук на галузеві економіки і науки з певних економічних функцій. Спеціалізація галузевих економічних наук базується на відокремленні галузей суспільної трудової діяльності. Формування наук з певних економічних функцій привело до створення таких наук, як ціноутворення, фінанси і кредит, статистика, бухгалтерський облік та ін.

Таким чином, економічні науки вивчають виробничі сили і виробничі відносини. Всі економічні науки, перш за все, є історичними та відображають історію людства з точки зору розвитку способу виробництва.

Економічні науки у своїх дослідженнях ґрунтуються на багатьох інших науках або тісно стикаються з ними, а саме, з математикою, математичною статистикою, соціологією, політологією, психологією, історією, комп’ютерними технологіями. Кількість економічних наук, особливо прикладних, швидко збільшується внаслідок розміщення і ускладнення господарської діяльності.

Рис. 1. Класифікація економічних наук і навчальних дисциплін

Усім економічним наукам властива певна структура знань, яку вони відображають (рис.2).

Рис.2. Структура знань, що відображають економічні науки

Як бачимо, в кожній економічній науці є теоретична і прикладна (практична) частини. Теоретичний рівень називають позитивною наукою бо вона аналізує факти і зв?язки між ними, шукає закономірності в економічних процесах. Прикладний рівень має назву нормативної науки – системи знань про те, як поліпшувати економічні умови життя людей. Вона знаходить свій вияв у розробці економічної політики – системи заходів органів державної влади і управління, які визначають мету, завдання, пріоритети, методи, засоби і шляхи їх досягнення в економіці. Економічна політика має багато складових – цінова, фінансово-бюджетна, інвестиційна, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, антимонопольна, митна політика тощо. Економічна політика не завжди є складовою певної економічної науки, але основи економічної політики розробляються державними виконавчими органами, науково-дослідними установами, підприємствами з врахуванням наукових положень.

Таким чином , економічні науки повинні відіграти важливу роль в обґрунтуванні шляхів виходу України з кризи і становленні ринкових відносин.

Список використаних джерел:

1. Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Ксенофон

2. А. де Монкретьєн . Трактат політичної економії / А. де Монкретьєн .

3. История экономической мысли : курс лекций . – М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ"; ЭКМОС, 1998. – 248 с.

4. Маркс К. К критике политической экономии / К. Маркс. – М.: Политиздат , 1990. – 435 с.

5. Маршалл А. Принципы экономической науки: в 3-х т. / А. Маршалл. – М.: Прогресс , 1993. – 453 с.

6. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики / Н.Д. Кондратьев . – М.: Экономика , 1989. – 243 с.