WEB-ресурс научно-практических конференций

Суренко М.О.

Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна

СТРУКТУРА ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

Джерела формування дохідної частини державного бюджету є важливим показником ефективності роботи бюджетної системи країни, а відтак оптимальна структура доходів є не лише бажаною, а й необхідною. Структурна оптимізація доходів бюджету значною мірою залежить від факторів, які є унікальними для певної країни, через що теоретично малоймовірним є існування єдиної універсальної структури доходів державного бюджету, яка повною мірою задовольняла б потреби бюджетного механізму будь-якої держави.

Оптимізацію структури дохідної частини бюджету можна розглядати як мінімум з двох боків. По-перше, оптимізація передбачає максимізацію податкових надходжень до бюджету, оскільки за інших рівних умов держава зацікавлена у отриманні додаткових фінансових ресурсів для ефективнішого перерозподілу ВВП і забезпечення соціальних гарантій. По-друге, оптимізація передбачає мінімізацію соціальної неcправедливості.

У країнах, де найбільша частка в структурі доходів бюджету припадає на непрямі податки, держава керується першим принципом. Такий сценарій виправданий за умов низької культури сплати податків населенням країни, високого рівня тінізації економіки, а тому спостерігається переважно в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою, в тому числі й в Україні. Оскільки ухилення від непрямих податків практично неможливе, то за допомогою податку на додану вартість та інших непрямих податків держава забезпечує стабільно високий рівень податкових надходжень.

З іншого боку, розвинуті країни здебільшого керуються принципом соціальної справедливості. Так, у дохідних частинах бюджетів розвинутих країн непрямі податки традиційно займають невелику частку, причому найбільш соціально несправедливий за своєю сутністю податок на додану вартість присутній лише у 40 країнах світу. Податки, що передбачають прогресивну шкалу оподаткування, забезпечують поповнення бюджету за рахунок забезпечених верств населення на користь соціально незахищених, а тому серед доходів державних бюджетів розвинутих країн переважають надходження від податку на доходи фізичних осіб та від податку на прибутки юридичних осіб. Так, у більшості розвинутих країн надходження від особистого прибуткового податку становлять понад 30% доходів державного бюджету, тобто у 6 разів більшу частину, ніж в Україні [1].

Англосаксонській бюджетній системі притаманна відносно висока частка податкових надходжень від доходів фізичних осіб, невисока частка надходжень від податку на прибуток та зовсім мала — від податку на додану вартість (який у США не існує на загальнодержавному рівні, проте має відповідники на федеральному рівні у межах певних штатів). Так, у США особистий прибутковий податок формує близько 50% дохідної частини бюджету, тоді як у Великій Британії цей показник складає близько 30%. Іншим важливим джерелом є податок на соціальне страхування та соціальні внески: 20% і 34% доходів державного бюджету у Великій Британії та США відповідно. Крім того, характерною є низька частка податку на прибуток корпорацій — близько 11% у Великій Британії та близько 12% у США [2].

На відміну від традиційної англосаксонської структури доходів державного бюджету, французькій притаманна вища частка податку на прибуток підприємства — близько 19%. Японська система ще більшою мірою покладається на результати діяльності підприємств, оскільки відповідна частка дохідної частини бюджету складає близько 30%.

Іншим важливим показником є частка неподаткових надходжень. Типовим для розвинутих країн є значення цього показника у межах 10–15%, проте є винятки з правил, наприклад Японія, де до основних неподаткових надходжень належать доходи від орендної плати, продажу, штрафи, доходи від лотереї, позики [3].

Вартим наслідування є стягнення податку на реєстрацію автомобілів у Великій Британії, за рахунок якого державний бюджет поповнюється приблизно такими ж обсягами, як за рахунок податку на додану вартість. Крім того, такий податок стимулює населення до зменшення забрудення навколишнього середовища вихлопними газами, а також сприймається як справедливий, особливо коли йдеться про автомобіль у контексті предмету розкошу, про що може свідчити наявність у власника декількох автомобілів.

Іншим успішним світовим досвідом є запровадження екологічних податків. Такі податки не викривлюють ринкових стимулів та допомагають до певної міри інтерналізувати негативні екстерналії, пов’язані з викидом шкідливих речовин. В Україні існують екологічні податки, але ставки оподаткування є низькими та не забезпечують значних надходжень до бюджету. У зв’язку з цим доцільно підвищити ставку податку на викиди CO ₂ , обсяг якої в Україні складає 0.2 грн. на тонну, тоді як в середньому для розвинутих країн дана ставка складає близько 20 євро на тонну [4].

Таким чином, загальносвітові тенденції вказують на доцільність розширення оподаткування особистих доходів, що пов’язано зі зростанням доходів громадян і їх долученням до вищих груп прогресивної шкали оподаткування. Іншим напрямом модернізації є перегляд податків на споживання, а також зменшення впливу податків на прибуток корпорацій [5].

Отже, в Україні варто використати міжнародний досвід для покращення структури доходів державного бюджету. На жаль, податок на доходи фізичних осіб на даному етапі високої тінізації економіки не здатний забезпечувати бюджет такою мірою, як це робить менш справедливий податок на додану вартість. У перспективі, за умови збільшення прозорості української економіки та зростання податкової культури населення, безумовно доцільно максимально змістити податковий тягар з соціально незахищених верств населення на забезпечені, задля чого основну частину доходів бюджету слід залучати шляхом надходжень від прогресивного податку на доходи фізичних осіб.

Список використаних джерел:

1. Василик О.Д. Теорія фінансів : підручник / О.Д. Василик. – К.: НІОС. – 2000. – 416 с.

2. Фінанси: курс для фінансистів: навч. пос. / [В.І. Оспіщев, О.П. Близнюк, Л.І. Лачкова та ін.]; за ред. В.І. Оспіщева. – К.: Знання, 2008. – 567 с.

3. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: навчальний посібник / Л.О. Миргородська. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 317 с.

4. Маслюківська О.П. Використання податку на двоокис вуглецю як інструмент енергозбереження в Україні // Зб. наук. праць / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2007. – С. 174–180.

5. Ванькович Д.В. Особливості розвитку фінансово-кредитних систем країн Центральної та Східної Європи / Д.В. Ванькович // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №7. – С.10–13.

6. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: навчальний посібник / Ю.В. Пасічник – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 523 с.

7. Фільштейн Л.М. Використання зарубіжного досвіду формування бюджетної системи / Л.М. Фільштейн // Наукові праці Кіровоградського нац. техн. Університету. – 2008. – Вип. 13. – С. 67–71.

8. Шевчук І.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: навч.-метод. пос. / І.М. Шевчук, З.М. Міндрова, Н.С. Кульчицька; Укоопспілка, Львів. комерц. акад. – Львів: Львів. комерц. акад., 2007. – 175 с.