WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.е.н . Войнаренко М.П., Семенюк О.М.

Хмельницький національний університет, Україна

ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Однією зі специфічних особливостей сучасних економічних відносин є висока швидкість змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі підприємства. Умовою виживання підприємства становиться його здатність адаптуватися до цих змін з метою подальшого сталого розвитку.

Свій початок поняття сталого розвитку бере ще в середньовіччі. В 13 столітті були видані законоположення щодо регулювання вирубки лісів, згідно з якими дозволялась вирубка такої кількості і асортименту деревини, яка могла знову вирости [6, с. 13]. Проте, п ояву терміну «сталий розвиток» пов?язують з ім?ям прем?єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд , яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє» [7], який було підготовлено для ООН і опубліковано. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку у 1987 р . В англійській оригінальній редакції введене в обіг поняття " Sustainable Development " чи " Sustainability " [1, с. 43]. Там же знаходиться роз'яснення розробленого формулювання "сталого розвитку", котре узагальнює лісогосподарське походження: "Сталий розвиток – це розвиток, котрий задовольняє потреби сьогодення без ризику, що майбутні покоління не зможуть задовольнити їхні власні потреби" [1, с. 50] . Це розуміння поняття є вихідним пунктом концептуального підходу до розв'язання глобальних, соціальних та екологічних проблем, тісне переплетення яких є важливою складовою частиною концепцій сталого розвитку.

Термін "сталий розвиток" означає таке ставлення до природних та суспільних ресурсів, яке бере до уваги потреби поколінь; з такого ставлення випливає необхідність одночасного прийняття до уваги економічних, соціальних та екологічних цілей. За прикладом наявної слід розрізняти сильний і слабкий сталий розвиток [5, с. 167] . При цьому слабкий варіант означає, що різні ресурси можуть компенсуватись. В цьому випадку споживання екологічних чи соціальних ресурсів може бути збалансоване іншими ресурсами. В випадку сильного сталого розвитку це неможливе. Без сумніву змістовність того чи іншого варіанту залежить від обговорюваних аспектів сталого розвитку. Так, наприклад, задоволеність працівників в певній мірі може бути компенсована оплатою праці. Однак споживання життєво важливих природних ресурсів має значно вужчі допустимі межі.

В останній третині ХХ століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, — скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні були неординарні рішення [2, с. 262].

В зв'язку з цим було розроблено так званий "трикутник сталого розвитку", який повинен поєднувати між собою економічні, екологічні та соціальні цілі [4, с. 54]:

Рис. 1. Сталий розвиток як інтеграція економіки, екології та соціальної сфери

Екологічна сфера включає в себе збереження і поліпшення природного середовища; економічна передбачає подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства; а соціальна ставить за мету неухильне підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя — внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів. Тільки таке розуміння сталого розвитку прийнятне для всіх народів.

Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. підвела підсумок розвитку людства за останнє десятиріччя і констатувала, що нічого у світі на краще не змінюється, що гострих глобальних екологічних і соціальних проблем розв’язати не вдалося і що надалі немає іншого шляху для вирішення цих проблем, як перехід до сталого розвитку. Не можна реалізувати жодну з трьох складових стратегії сталого розвитку ізольовано, одну за рахунок інших. Вони органічно взаємопов’язані та взаємообумовлені і тільки в цій єдності складають сталий розвиток. Спроби відірвати або ізолювати їх приречені на невдачу. Разом з тим треба зауважити, що в цій єдності ключовою ланкою є екологічна. Без збереження природи, середовища проживання людей всі інші втрачають сенс [2, с. 280].

Оскільки ідея сталого розвитку дуже тісно пов'язує між собою кола проблем природного та соціального навколишнього середовища, то по аналогії з менеджментом навколишнього середовища використовується поняття "соціальний менеджмент", яке містить усі аспекти керівництва підприємством, пов'язані з суспільним навколишнім середовищем та поняття "менеджмент сталого розвитку" в якості глобальної концепції.

Перехід до сталого розвитку – це глобальний процес, в якому кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співтовариством заходи, вжиті в напрямку реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі. У довгостроковому плані успішне вирішення задачі сталого розвитку буде залежати від нових підходів, що приведуть до зміни звичної практики на всіх рівнях як офіційного, так і приватного життя суспільства.

Список використаних джерел:

1. Брундланд Г. Наше спільне майбутнє: Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку. – Оксфорд: Оксфорд Юніверсіті Пресс, 1987 – 512 с.

2. Екологія / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко , М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

3. Звіт Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку. Генеральна Асамблея ООН. А/Рез/42/187: 96 пленарна сесія, 11 грудня 1987 р.

4. Enquete - Kommission " Schutz des Menschen und der Umwelt " Die Industriegesellschaft gestalten – Perspektiven f?r einen nachhaltigen Umgang mit Stoff- und Materialstr?men, Bonn 1994.

5. Hansmann K.-W. Industrielles Management, 8 / K.-W. Hansmann . – Auflage, M?nchen et al. – 2006.

6. Nutzinger H.G. Radke V. Das Konzept der nachhaltigen Wirtschaftsweise, in: Nutzinger, H. G. Hrsg., Nachhaltige Wirtschaftsweise und Energieversorgung . – Marburg , 1995 . – S. 13 – 50.

7. World Commission on Environment and Development Our Common Future . – Oxford , 1987.