Д.б.н. Григор’єва Л.І.*, Григор’єв К.В.**

*Чорноморський державний університет імені П. Могили, Україна;

**Національний університет кораблебудування імені А. Макарова, Україна

Еколого-економічні аспекти шламосховищ червоних шламів в Україні

В Україні існують потужні підприємства, в яких відходи з видобутку та переробки сировини становлять 1,5 млн. м³/рік, а загальна кількість вироблених – 20 млн. тон. Це: Запорізький алюмінієвий комбінат, Дніпродзержинський хімічний завод з відходами уранового виробництва, Дніпровський алюмінієвий завод, Східний гірничозбагачувальний комбінат, Миколаївський глиноземний завод (МГЗ).

Надзвичайну небезпеку становлять хвостосховища цих підприємств (червоні шлами МГЗ складають 1,2 млн. тон/рік), які несуть загрозу виникнення техногенної катастрофи, аналогічній аварії на металургійному підприємстві з виготовлення алюмінію Ajkai Timfoldgyar Zrt (Угорщина) у жовтні 2010 р.

Найбільший внесок у забруднення екосистеми складає дефляція пилоутворюючих поверхонь техногенних масивів (80 %), що призводить до перенесення екополютантів (за добу з 1 га – від 2 до 5 т пилу). Сьогодні відомо, що при винесенні кількості пилу більше 58 кг за місяць на 1 га спостерігається ефект пригнічення життєдіяльності більшості рослин і тварин району.

Одним зі шляхів зниження техногенного навантаження є управління станом природно-техногенних ландшафтів поблизу хвостосховищ промислових відходів, зокрема шламосховища МГЗ. Такі природоохоронні території потребують оцінки сукупності екологічних, економічних і технологічних факторів, які проявляються нерідко протягом довгого часу. Оптимізація відношень елементів системи «навколишнє середовище – відходи» дозволить радикально знизити техногенне навантаження на навколишнє середовище. Це можна досягти через застосування економічно-обґрунтованих природоохоронних заходів, контрзаходів щодо пригнічення пилоутворення на шламосховищі МГЗ, контрзаходів, спрямованих на відновлення природного ландшафту. Пошук і обґрунтування ефективності цих контрзаходів і було метою наших досліджень.

Cьогодні відомо ряд контрзаходів відносно закріплення небезпечних полютантів. Ряд таких контрзаходів було задіяно при подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Чорнобильська аварія взагалі показала високу значущість екологічних чинників не тільки у визначенні тяжкості наслідків цієї величезної радіаційних аварій, але також виявила їх принципову роль в оптимізації територіального розподілу підприємств з певним рівнем емісії токсичних речовин.

Одним з контрзаходів, спрямованих на зниження дефляції токсичних полютантів з поверхні техногенних масивів, є метод задерновування, який достатньо часто використовують при рекультивації кар’єрів, териконів, хвостосховищ та ін. [1]. Сутність цього методу полягає в знятті на залужених територіях верхнього шару дернини завтовшки 2-5 см і переміщенні його на поверхню, яка потребує закріплення. Науково-методичним центром екологічної безпеки ЧДУ імені Петра Могили разом з науковцями КНУ імені Тараса Шевченко та НДІ біології та генетичної інженерії у 2005-2010 рр. проведено дослідження пилопригнічуючої здатності дернини для закріплення поверхні шламосховища МГЗ №1 [2]. В результаті перевірено пилепригнічуючі властивості дернини і її стійкість до дії лугів та інших токсичних компонентів червоних шламів, а також до змін погодних умов. Встановлено, що розроблені методи пилопригнічення мають достатню стійкість до дії лугів (рН 10-11) та метеорологічних умов (t⁰: від – 20⁰ С до + 40⁰ С, сніг, дощ, вітер) та не спричиняють додаткове навантаження на навколишнє середовище та людину.

Проведена оцінка відносної ефективності пилопригнічення методом задерновування за формулою:

, (1)

де – маса пилу у контрольному варіанті, – маса пилу у варіанті з дерниною,

свідчила, що рівень пилопригнічення методом задерновування досягає 1200-1300 одиниць на рік.

Дерен легко згортається у рулони і перевозиться на шламосховище. Дерен містить необхідний запас поживних речовин і насіння, достатній для тривалого перебування цього дерну на поверхні шламосховища.

Виконано оцінку витрат на застосування такого методу пилепригнічення і закріплення полютантів. Вартість такого заходу складає біля 500 $/га. Розрахунок виконувався з розрахунку дальності перевезень (плеча перевезень) не більш 10-20 км від місця зняття дернини до місця її використання.

Продуктивність роботи з покриття пилючих поверхонь, при таких плечах перевезень дернини, склала 0,2 га в день. Час лімітується малою швидкістю роботи машини Turf Cutter для підрізування дернини – не більше 300 м² на годину. У розрахунки доки не враховано витрати на «придбання» самої дернини. Офіційного продажу дернини у нас на Україні не виявлено. Тому потрібно домовлятися з господарствами де можна знімати верхній шар дернини, без збитку.

Це може означати, що розміщення дернини послужить надійним і довготривалим засобом для пилепригнічення на шламосховищі МГЗ. Крім того, все те, що відбувається з дерниною на шламах, принципово не відрізняється від ситуацій, які виникають на заливних лугах і заплавах річок. Тому є всі підстави вважати, що запропонований метод задерновування поверхні шламосховища МГЗ може бути використаний для інших техногенних масивів.

Список використаних джерел:

1. Проблемы экологического нормирования и радиационная безопастность биоты экосистем / Кутлахмедов Ю.А., Матвеева И.В., Петрусенко В.П., Саливон А.Г., Родина В.В., Леньшина А.Н. // Науково-методичний журнал. Серія: Техногенна безпека, 2009. – Т. 116. – Вип. 103. – С. 29–34.

2. Розробка та впровадження системи мінімізації впливів на довкілля небезпечних виробництв та підприємств ядерного циклу України // Заключний звіт по НТП / Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України, тема № II-2-10 – К., 2010. – 65 с.