Марченко К.С.

Житомирський державний технологічний університет, Україна

МОНІТОРИНГ ДОВКІЛЛЯ ЯК ДІЄВИЙ ІНСТРУМЕНТ ВИРІШЕННЯ ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ПІДПРИЄМСТВА

Термін «моніторинг» походить з латинської мови перекладається як «той, що дивиться вперед», «той, що попереджує, застерігає». В науку дане поняття ввів канадський вчений Р. Манн ще у 1972 p. та запропонував називати моніторингом «систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи в просторі та часі з певними цілями та попередньо заданою програмою» [1]. З року в рік дане поняття набувало все більшої популярності та застосування. На сьогодні в Україні спостерігається ситуація недостатності дослідження питання саме методичного забезпечення побудови регіональної системи комплексного моніторингу довкілля країни.

Вивченню питань щодо створення та функціонування систем екологічного моніторингу довкілля присвячені роботи таких науковців як А.І. Александрова, Ю.А. Ізраеля, Р.Є. Манна, М.Я. Лемешева, Г.І. Швебса, Дж. Джефферса та інші.

В ході вивчення даного питання було встановлено, що актуальними лишаються питання визначення функціонально-структурних складових екологічного моніторингу, взаємозв’язків між суб’єктами системи моніторингу на рівні регіону, розробки способів обробки моніторингової інформації та створення відповідних баз даних що накопичуються, визначення критеріїв та системи показників комплексної оцінки стану довкілля.

Відповідно до діючого Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [3, ст. 364] система державного моніторингу навколишнього природного середовища створена «з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні». 

Основні принципи функціонування даної системи визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 № 391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля». Відповідно функції і задачі спостережень та інформаційного забезпечення виконують наступні суб`єктів системи моніторингу: Мінприроди, Міністерство надзвичайних ситуацій України, Міністерство охорони здоров’я України, Мінагрополітики, Мінжитлокомунгосп, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держкомзем, які здійснюють моніторинг тих об`єктів довкілля, що визначаються Положенням про державну систему моніторингу довкілля та порядками і положеннями про державний моніторинг окремих складових довкілля.

Так, наприклад, за даними Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області [2] суб’єктами моніторингу довкілля Житомирщини є: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області; Державна екологічна інспекція в Житомирській області; Центр геолого–геофізичних робіт та виробничого забезпечення; Житомирський обласний центр з гідрометеорології; Головне управління МНС України в Житомирській області; Житомирська обласна санітарно – епідеміологічна станція; Житомирський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості і якості продукції; «Житомироблагроліс»; Державна інспекція захисту рослин Житомирської області; Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства; Поліський філіал Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького; Житомирське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства; Головне управління Держкомзему в Житомирській області; КП «Житомирське ВУВКГ»; КП «Новоград–Волинське ВУВКГ»; МКП «Бердичівводоканал»; ДКП «Малин міськводоканал»; КП «Водоканал», м. Коростень; Овруцьке багатогалузеве виробниче орендне управління житлово-комунального господарства; Головне управління житлово-комунального господарства та енергозбереження облдержадміністрації.

Зауважимо, що головною проблемою регіональної системи моніторингу довкілля є ускладнення розвитку при залученні нових користувачів і підсистем, не порушуючи роботу вже діючих систем моніторингу. Вивчення питань комплексної оцінки екологічного стану окремих територій дало можливість стверджувати, що на сьогодні в Україні відсутні єдині методики інтегрованої екологічної оцінки територій. Наприклад, екологами та працівниками медичної сфери застосовуються різні підходи до оцінки стану складових навколишнього середовища.

Висновок. Таким чином, подальші дослідження питань удосконалення роботи системи моніторингу довкілля варто здійснювати за наступними напрямками: забезпечення автоматизованих систем спостережень джерел забруднення довкілля; впровадження та подальший розвиток єдиної доступної регіональної інформаційної бази даних моніторингу довкілля та стану природоохоронної діяльності господарюючих суб’єктів з відкритим доступом; удосконалення загальної системи управління охороною навколишнього природного середовища (у сфері прийняття економіко-екологічних рішень та раціонального використання природних ресурсів).

Список використаних джерел:

1. Гавриленко О.П. Екогеографія України: навч. пос. для ВНЗ (рек. МОН України) / О.П. Гавриленко. – К.: Знання, 2008. – 646 с.

2. Офіційний сайт Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.donps.zhitomir.net

3. Про природні ресурси й екологію: збірник законів України. – Х.: ПП «Ігвіні», 2005. – 496 с.