Крамар І.Ю.

Тернопільський національний технічний університет імені І. Пулюя, Україна

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Протиставлення поняття диверсифікації поняттю спеціалізації в інноваційному розумінні часто зустрічається в сучасних дослідженнях й іноді використовується для з’ясування сутності диверсифікації [3–4].

Проте не частота застосування цього протиставлення визначила привернення уваги до нього, а той факт, що альтернативність диверсифікації та спеціалізації в інноваційному процесі поки що не знайшла достатньо повного відображення у результатах існуючих досліджень при тому, що важливість цього відношення є визначальною для всіх інших предикатів диверсифікації.

Слід зазначити, що у випадках, коли опису підлягає спеціалізація, майже ніколи не згадується диверсифікація. Диверсифікації майже ніколи не дають однозначно негативної характеристики. Винятком слід вважати висловлювання з цього приводу А. Бєлова, який, наголошуючи на спонтанності російських диверсифікаційних процесів, стверджує, що “широка диверсифікація, тобто надлишкова кількість непов’язаних бізнесів, веде до банкрутства” [1]. Це дає можливість припускати загальне негативне ставлення до диверсифікації і заклик до підвищення показників спеціалізації. Швидше за все, саме так варто трактувати таке твердження А. Бєлова: “Стратегія диверсифікації бізнесу в сучасних умовах не завжди є ефективною. Значно більший ефект компанії можуть отримати від реалізації сфокусованої стратегії, в основі якої лежить розуміння унікальних конкурентних переваг компанії та розуміння унікальних ніш, у яких компанія може бути лідером не тільки на російському, але й на світовому ринку” [2].

Потребу у застосуванні диверсифікації обґрунтовують деякими негативними сторонами вузької спеціалізації підприємств. Наприклад, створення кількох центрів прибутку, що мають різноманітну сезонність, оборот і капіталомісткість, дозволяє компанії не тільки досягти певної стабільності й фінансової незалежності, але й мінімізувати ризики.

Протиставлення диверсифікації та спеціалізації дає можливість стверджувати, що відносно диверсифікації можливо застосовувати ті самі категорії, які застосовуються до спеціалізації. Якщо в роботі В.А. Лєтенко зазначені чотири види спеціалізації - предметна, технологічна (стадійна), подетальна й функціональна [5, с. 41], то й диверсифікація повинна бути таких же видів. Але в тій самій роботі сказано, що “третю основну форму спеціалізації підприємств - подетальну - можна розглядати як сполучення предметної та технологічної спеціалізації” [5, с. 42]. Виходячи з цього твердження, можна зробити висновок, що в поданій класифікації є деяка перебільшення, оскільки можна виділити різноманітні рівні деталізації виробів і тоді виникне, припустимо, повузлова спеціалізація або покомплектна та ін. Природно, що повузлова спеціалізація буде більшою мірою, ніж предметна, давати можливість спеціалізуватися технологічно, і меншою мірою, ніж подетальна. Визначення «предметна» не означає спеціалізації на кінцевих виробах, тому достатньо мовити про предметну спеціалізацію, припускаючи різноманітні її рівні: продуктивний, комплектний, вузловий, детальний, заготівельний. Кажучи про рівні, можна припускати, по-перше, що це рівні деталізації показника предметної спеціалізації, по-друге, можна припускати, що це ступінь предметної спеціалізації, який може знайти свій розвиток в інноваційному контексті.

Вивчення диверсифікації на підставі її протиставлення спеціалізації не дає можливості отримати уявлення про диверсифікацію в замкненому варіанті.

Отже, співвідношення спеціалізації та диверсифікації не слід обмежувати тільки простим протиставленням цих понять. Диверсифікація є антонімом спеціалізації, що являє собою одноманітну діяльність й підвищення одноманітності діяльності. Але, незважаючи на протилежність цих понять, вони не виступають як альтернативні антиподи, а як зворотні відношення. Розгляд диверсифікації через протиставлення її спеціалізації дозволяє стверджувати: незважаючи на те, що ці процеси протилежні за визначенням, їх нелогічно пояснювати тільки цим протиспрямуванням, оскільки це передбачає або часткове протиріччя, або ситуативну об’єктивність. Саме спеціалізація виробництва дозволяє здійснювати продуктову диверсифікацію, оскільки рівень автоматизації, що підвищився, свідчить про підвищення рівня спеціалізації. Важливість цього значеннєвого відношення є визначальною для всіх інших предикатів диверсифікації.

Список використаних джерел:

1. Баринов В.А. Стратегический менеджмент: учебник / В.А. Баринов, В.Л. Харченко. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 237 с.

2. Белов А. Стратегия реструктуризации: от «натуральной» диверсификации к специализированной конкурентоспособности [Электронный ресурс] / А. Белов. – Режим доступа: http://www.aup.ru/articles/ management/23.htm

3. Додонова М.В. Диверсификация деятельности малых форм хозяйствования / М.В. Додонова, И.В. Ляшенко // В кн. «Проблемы и перспективы развития транзитивной экономики». – Симферополь: Таврия-Плюс, 2003. – С. 165–168.

4. Минковская М.В. Диверсификация производства: теоретические и практические аспекты / М.В. Минковськая // Наукові праці Донецького державного технічного університету. – Донецьк: ДонДТУ. – 2000. – № 19. – С. 150–159. – (Сер.: економічна).

5. Организация, планирование и управление машиностроительным предприятием: учебник: в 2-х ч. – Ч.I.: Организация и управление машиностроительным предприятием / под ред. В.А. Летенко, Б.Н. Родионова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. школа, 1979. – 296 с.