К.е.н. Нікішина О.В.

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, м. Одеса

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЗЕРНОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

В умовах загострення проблеми світової продовольчої безпеки особливої актуальності набуває завдання стабільного розвитку внутрішнього зернового ринку як системоутворюючої ланки АПК держави. Ринок зерна, визначаючи рівень і динаміку розвитку інших продовольчих ринків, є соціально значимим стратегічним державним ринком, розширене відтворення і прискорений розвиток якого формує необхідні передумови подолання наслідків системної кризи в аграрному секторі економіки. Множинність різноякісних економічних проблем розвитку українського зернового ринку та вектори їх впливу на відтворювальні процеси складових його секторів узагальнено в табл. 1.

Таблиця 1. Головні економічні проблеми розвитку зернового ринку України

Економічні проблеми	Вплив на відтворювальні процеси
1. Низький рівень доходності зерновиробництва: 1.1. Цінова залежність виробників від посередників (зернотрейдерів) 1.2. Диспаритет цін на зерно і промислову продукцію 1.3. Обмежений доступ безпосередніх виробників до кредитів та державних субсидій	1. Декапіталізація зерновиробництва 2. Зниження урожайності та якості зернових культур 3. Коливання валових зборів зерна 4. Високий рівень природних ризиків 5. Значні втрати під час збирання 6. Погіршення стану ґрунтів
2. Незбалансованість економічних відносин між суб’єктами різних секторів ринку (аграрного, переробного, інфраструктурного та споживчого)	Непропорційний міжсекторний розподіл доходів, занепад зернопереробного підкомплексу
3. Неефективність регуляторних механізмів: 3.1. Мінімальні ціни фінансових інтервенцій 3.2. Низька платіжна дисципліна держагентів 3.3. Домінування адміністративних методів	1. Просте відтворення ресурсного потенціалу аграрного сектору 2. Дестабілізуючий вплив на кон’юнктуру ринку

Першопричиною невисокої доходності зерновиробництва є домінування посередницьких схем реалізації зерна (близько 80%) та неефективність діючих збутових систем (біржових, державних закупівель тощо), які через мізерні обсяги зернопотоків не спроможні нейтралізувати цінову залежність аграріїв від трейдерів. Водночас існуюча незбалансованість економічних відносин між суб’єктами різних секторів поглиблює непропорційність міжсекторного розподілу доходів, позбавляючи фінансових ресурсів тих секторів, створювана в яких додана вартість товару є максимальною, зокрема, зернопереробні підприємства [1]. Діючий механізм державного регулювання базується на низьковитратності фінансових інтервенцій та домінуванні адміністративних методів над ринковими, що, з одного боку, забезпечує лише просте відтворення ресурсного потенціалу, з іншого, генерує низку трансформацій зернового ринку, які не завжди відповідають інтересам країни та суспільства (див. табл.1).

На думку автора, стратегія розвитку зернового ринку повинна відображати ключові пріоритети національної зернової політики та орієнтуватися на активізацію його відтворювальної функції як необхідної умови вирішення системних проблем даного ринку. Реалізації стратегічних орієнтирів сприятиме низка регуляторних заходів, головні з яких наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Стратегічні орієнтири розвитку зернового ринку України

Орієнтири	Регуляторні заходи
1.Стимулювання виробництва доданої вартості товару на зерновому та суміжних ринках	1. Державна підтримка зернопереробних підприємств: – зменшення тиску адміністративного ціноутворення; – забезпечення підприємств якісною сировиною із Держрезерву в періоди активного зростання попиту; – преференції інноваційним виробникам; – допомога підприємствам в освоєнні зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема, борошна 2. Системні реформи щодо розвитку тваринництва
2.Стимулювання експорту готових продуктів, зменшення імпорту зерна	1. Додаткові квоти на експорт зерна тим трейдерам, які експортують готові продукти зернопереробки 2. Премія аграріям за додаткові посіви культур, що імпортуються (продовольчої пшениці твердих сортів, гречки, жита тощо)
3. Підтримання рівноваги міжсекторних товарних і фінансових балансів ринку	1. Підвищення рівня мінімальних інтервенційних цін зерна, висока платіжна дисципліни держагентів 2. Підтримка створення регіональних оптових ринків сільськогосподарської продукції (ОРСП) 3. Державний контроль за обсягами та ціновими співвідношеннями експорту/імпорту культур

Стимулювання виробництва доданої вартості товару на зерновому та суміжних ринках передбачає відродження внутрішнього попиту на зернові культури шляхом державної підтримки підприємств зернопереробного комплексу та проведення низки системних реформ щодо розвитку тваринництва. Реалізація другого стратегічного орієнтиру (див. табл. 2) може здійснюватися шляхом стимулювання трейдерів до експорту продуктів зернопереробки (наприклад, у формі надання додаткових квот на експорт зерна), а також заохочення аграріїв до вирощування тих культур, які найчастіше імпортуються. Так, запровадження премії зерновиробникам за додаткові посіви продовольчої пшениці твердих сортів дозволить забезпечити вітчизняні макаронні підприємства високоякісною сировиною для виробництва макаронів групи «А», що сприятиме зменшенню імпорту товарів даної категорії. Реалізація третього стратегічного орієнтиру (див. табл. 2) орієнтована на підвищення доходності суб’єктів аграрного сектору ринку шляхом спрямування зернопотоків із непрозорих до організованих каналів збуту через вдосконалений механізм фінансових інтервенцій та мережу регіональних ОРСП. Загалом підтримання рівноваги міжсекторних товарних і фінансових балансів зернового ринку передбачає відповідність фінансових потоків створеній різносекторними суб’єктами доданій вартості товару, що обумовлює необхідність побудови моделі підтримання балансу економічних інтересів суб’єктів інтегрованого ринку зерна [1].

Реалізація ідентифікованих стратегічних орієнтирів розвитку внутрішнього ринку зерна за допомогою методів його цілеспрямованого регулювання сприятиме відновленню внутрішнього попиту на продовольчі та фуражні культури, нарощуванню обсягів виробництва зернопереробного підкомплексу, подоланню сировинної орієнтації українського агроекспорту, скорочення імпорту високоякісного зерна, формування внутрішніх продовольчих ринків із повним відтворювальним циклом, що є необхідною умовою сталого економічного зростання держави та високого рівня її продовольчої безпеки.

Список використаних джерел:

1. Нікішина О.В. Баланс інтересів: критерій раціональності економічних відносин (на прикладі державного ринку зерна) / О.В. Нікішина // Економіка харчової промисловості. – 2010. – №4. – С. 42–48.