WEB-ресурс научно-практических конференций

К.філол.н. Мясоєдова С.В., к.філол.н. Попова Н.О.

Національний університет «Юридична академія України імені Я. Мудрого», Україна

НЕПРЯМІ СПОНУКАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ З ФОРМАМИ ІНФІНІТИВА ТА ЇХНЄ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Категорія спонукання об’єднує широке коло різноманітних за значенням і неоднорідних за своєю організацією типів непрямих спонукальних висловлень. Спонукальне значення може виражатися в них за допомогою специфічних морфолого-синтаксичних та лексико-семантичних засобів організації або випливати з їхнього змісту. За певних обставин в імперативному значенні можуть уживатися всі фінітні форми дієслова: дієслова всіх способів і часів. Більш того, семантика спонукання може створюватися й неособовими дієсловами, а саме неозначеною формою дієслова, або інфінітивом, наприклад:

Діти! Уважати мене, не заглядати у вікно! (Б. Лепкий).

  Інфінітив здатний заміщувати дієслова наказового способу, виступаючи головним членом односкладного речення. Як зазначено в монографії І.І. Слинька, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянської, спонукальні значення можуть виражатися в інфінітивних реченнях без спеціальних формальних засобів:   “Значення спонукання звичайно передається без суб’єктного члена. Предикат складається з одного інфінітива, наприклад:

Стояти тут! (М. Бажан);

Мовчать ! Кроком-руш! (Я. Галан).

Інфінітив у таких реченнях виступає у значенні наказового способу, тому вони співвідносні з дієслівними спонукальними конструкціями, пор.: Стояти тут! – Стійте тут! [2, с. 234].

Спектр відтінків спонукальних значень, виражених інфінітивом, не відзначається різноманітністю. В основному, це безапеляційний наказ, команда, розпорядження, категорична вимога (О.Д. Пономарів, І.Г. Чередниченко, І.Р. Вихованець),   наприклад:

[Досить розмов!] Обідати ! (О. Коломієць);

Ану не штовхаться ! (Гр. Тютюнник);

[ Догадався, що діти хочуть поступити на цвинтар до Варської.

-       Підемо, - відповів. – ] Тільки, діти, не бігати мені на гробах, бо там ваші близькі лежать, і не пустувати , бо то цвинтар! (Б. Лепкий);

рідше – “узагальнене спонукання” (термін М.У. Каранської [1] ):

Не рубати з плеча! (з газет);

Усе вирощене – зберегти ! (з газет).

Аналізуючи вживання інфінітивних форм у функції імператива в російській мові, В.С. Храковський і О.П. Володін вважають очевидним, що “інфінітив перейшов на свою позицію присудка зі своєї позиції актанта в результаті еліпсиса слова, що займало позицію присудка в початковій конструкції. Відповідно до формальних і семантичних підстав на роль базових для похідних імперативних конструкцій з інфінітивом (типу Іванову вийти зі строю ) скоріше за все можуть претендувати конструкції з модальними словами в позиції присудка (типу Іванову треба вийти зі строю) ” [3, с. 201–202 ]. Річ у тім, що модальні слова необхідно, треба, слід, час, пора не призначені для вираження наказу, команди: вони лише створюють   семантику необхідності, вказують на важливість виконання дії, формуючи мотиваційний бік спонукання. Похідні від висловлень з модальними словами, інфінітивні речення зберігають у своїй семантиці значення редукованих модальних лексем, які зазнали редукції, а саме значення необхідності, важливості, доцільності, наприклад:

Тільки в школу йти вашому Федькові, - казали Софії розважливі дядьки, - бо його голосом світ дивувати… (А. М’ястківський), пор. Тільки в школу треба йти вашому Федькові;

Нічого тобі з нею жартувати , не любить вона тебе, як смерті (П. Куліш),   пор. не треба тобі з нею жартувати.

Що ж до інфінітивних речень зі значенням наказу, то є підстави вважати їх похідними від перформативних висловлень із присудком наказувати :

Я наказую тобі встати ! ? Встати !;

Наказую вам припинити розмову! ? Припинити розмову!,

наприклад:

[ Прокурор тим часом переглянувся з Другим: ]

-          Голосувати . [І руки було піднято] (О. Гончар), пор. Наказую вам голосувати .

У сполученні з вигуками гайда (айда), нумо   інфінітив виражає таке спонукальне значення, як заохочення до спільної дії, наприклад:

-          Ей, братва, гайда розчищати сніг! (М. Хвильовий);

-          Сеньоре, айда на ставок купатися ! (М. Хвильовий) .

Спонукального значення інфінітив набуває також і в складі складнопідрядних умовних речень, наприклад:

- А як не схоче сьогодня заплатить усім, кидати зараз же всім роботу… До одного! (В. Винниченко) ;

- Якщо вже кликати когось із чужих, то [ кликати ] нужних людей, полєзних, - сказав Павло, дізнавшись про гулянку. – Голову колгоспу чи ще когось, хто вам пригодиться. (Гр. Тютюнник) .

У таких реченнях головна частина називає дію, якої вимагає мовець від співрозмовника (… кидати зараз же всім роботу; то [кликати] нужних людей, полєзних ),   тоді як підрядне речення називає умови, за яких доцільно виконання цієї дії ( А як не схоче сьогодня заплатить усім; Якщо вже кликати когось із чужих…).

Природним є використання конструкцій з інфінітивом як спонукальних у ситуації нерівного положення комунікантів, наприклад, коли учасники ситуації – це командир/солдат, учитель/учень, начальник/підлеглий. Ужите в мові вищого за посадою учасника розмови, інфінітивне речення дозволяє йому ясно й чітко виразити свою вимогу, наголосити на категоричності й принциповості власної позиції, наприклад:

[- Стій! Що там таке?

Роздивились, аж п’яний циган.]

-               Узять його з собою! – [каже пан свому поганяйлові] (П. Куліш) .

  Ступінь інтенсивності спонукання демонструє інтонація, а також контекст, у якому може характеризуватися манера вимовляння, наприклад:

Не ворушитися! Не во-ру-ши-ти-ся , - [ лагідно наказав майстер] (Гр. Тютюнник), пор . : Розстріляти ! – сказав він сухо .

Таким чином, порівняно з прямими імперативними формами,   інфінітив дозволяє зробити спонукання категоричнішим і виразити його інтенсивніше.

Список використаних джерел:

1. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української лiтературної мови / М.У. Каранська. – К.: Либідь, 1995.

2. Слинько І.І. Синтаксис сучасної   української мови. Проблемнi питання / I.I. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. – К.: Вища школа, 1994. – 467 с.

3. Храковский В.С. Семантика и типология імператива / В.С. Храковский, А.П. Володин. – Л.: Наука, 1986. – 272 с.