WEB-ресурс научно-практических конференций

Поліщук О.Ю.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

ВПЛИВ БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ФОРМУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ

Як відомо, доходи громадян в тому числі і заробітна плата, є концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави, яка, в свою чергу, повинна, поряд із стабілізаційними заходами, здійснювати рішучі кроки у сферах: структурних реформ; грошово-кредитної політики; фіскальної політики; соціального захисту.

Проте, в Україні переваги поєднання окремих методів державного регулювання використовуються вкрай незадовільно. Це підтверджується тим, що за роки реформ економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. Разом з тим, від низької заробітної плати та пенсій страждають не лише конкретні люди. Незрівнянно більші збитки несе економіка в цілому, оскільки результатом такої політики стає падіння внутрішнього платоспроможного попиту, як фактора нарощення обсягів виробництва.

Так, сьогодні високе навантаження на заробітну плату призводить не тільки до інфляційного тиску на економіку, а й створює загрозу макроекономічній стабільності. Адже за міжнародними стандартами на сьогодні частка податкових надходжень у ВВП України і без того вже висока (35,88% ВВП у 2008 році, податок на доходи фізичних осіб – 4,8% у ВВП).

Таблиця 1. Основні податкові вилучення у співвідношенні з ВВП, % [3]

Проте, не дивлячись на таке високе податкове навантаження, уряду поки що не вдається зупинити суттєву негативну тенденцію, що спостерігалась в Україні з 2007 р., а саме – різке випереджаюче зростання поточних видатків бюджету порівняно з доходами. За 9 місяців 2010 року вони зросли на 23,6%

В свою чергу, триваючий розрив між динамікою зростання доходів та видатків призвів до подальшого зростання дефіциту бюджету. Для фінансування дефіциту бюджету тільки в 2010 році уряд здійснив чергові запозичення в розмірі 98,6 млрд. грн., або майже 10% ВВП [1].

Натомість, експерти Світового банку вважають, що виправити ситуацію можливо, якщо зосередити політику у сфері податків на зниженні деяких податкових ставок, розширенні бази їхнього стягування і поліпшенні податкового адміністрування. У результаті ми повинні прийти до такої податкової системи, в якій податкове навантаження на економіку впаде на кілька відсоткових пунктів ВВП, більшу частину надходжень забезпечуватимуть непрямі податки, а сплачувати їх буде простіше.

Ці та інші функції повинен виконати новий Податковий кодекс, що почав діяти ще 1 січня 2011 року. Звичайно, введення нового Податкового кодексу було необхідним та виправданим, проте уже перший місяць його дії супроводжувався рядом проблем (за даними Державного казначейства), а саме [2]: коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів не виконано на 9% ; міжбюджетні трансферти не виконані на 20,5% ; міжбюджетні дотації вирівнювання не виконані на 23% ; субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на державні програми соціального захисту населення не виконано на 18% ; енергетичні субвенції не виконані на 74% від розкладу на січень.

Крім того, за даними Державного центру зайнятості, з прийняттям Податкового кодексу лише за перший місяць його дії тіньова зайнятість в Україні зросла у два рази [2] . На нашу думку подібні показники означають, що норми нового податкового законодавства розглядаються бізнесом як недружні з точки зору створення робочих місць, адже легальний ринок праці стає нерентабельним для людей. При цьому шанси людей отримувати легальну зарплату з усіма відрахуваннями в соціальні фонди стрімко скорочуються. Адже щоб найманий працівник отримав на руки 1 тис. грн., спочатку роботодавець, у середньому, повинен віддати державі майже 447 грн. (33,2% суми – до ПФ, 3% – в інші соціальні фонди), після чого ще 234 грн. платить державі безпосередньо працівник (15% податку на доходи фізичних осіб і 4% – до ПФ та інших соціальних фондів). Отже, під час кожної офіційної виплати 1 тис. грн. зарплати державі доводиться віддавати близько 680 грн., тобто майже 70%. Таке навантаження на фонд заробітної плати для більшості роботодавців рівнозначне самознищенню [4]. Не варто забувати також, що подальша тінізація заробітних плат скорочує і платежі до Пенсійного Фонду.

А між тим, ще в 1970-1980-х роках американський економіст Артур Лаффер розробив концепцію залежності податкових надходжень від розміру ставок, об’єктивність якої не раз підтверджена практикою, що оптимальна ставка сукупних зарплатних відрахувань (і роботодавців, і найманих працівників) дорівнює 30-35%, за ставки 50% податки платять, але податкова база не зростає, а за ставки 70%, як в Україні, бізнес іде в тінь [4].

Таким чином, на нашу думку, змінити ситуацію може лише або подальше зниження податкового навантаження на заробітну плату і спрощення адміністрування податків, або ж, навпаки, підвищення реальних заробітних плат до європейського рівня.

Список використаних джерел:

1. Економіка України після кризи: орієнтири стратегічних реформ: аналіт . доповідь / [Я.А. Жаліло, Д.С. Покришка, Я.В. Белінська та ін.; за ред. Я.А. Жаліла] ; Нац . ін-т стратегічних досліджень. – К.: НІСД, 2010. – 104 с.

2. Новак А. Податковий кодекс в дії [Електронний ресурс] / А. Новак // Економічна правда. – 2011. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/columns/2011/03/1/274529

3. Офіційний Інтернет-сайт : Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

4. Перевозченко І. З кожного за потребами [Електронний ресурс] / І. Перевозченко // Український тиждень. – 2010. – Вип. 24. – Режим доступу: http://www.ukrrudprom.com/digest/Z_kognogo_za_potrebami.html