WEB-ресурс научно-практических конференций

К.держ.упр . Гіндес О.Г.

Кримський економічний інститут КНЕУ ім. В. Гетьмана, Україна

ЗМІСТ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ У РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Формування протизатратного господарського механізму (тобто механізму якомога економнішого досягнення поставлених господарських цілей), яке здійснюється нині в країні, має першочергове значення і для раціоналізації природокористування, істотного послаблення негативного впливу виробництва на стан навколишнього природного середовища. Заходи з ресурсозбереження, з комплексної переробки матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, включаючи і вторинні, а також відходи виробництва, з розроблення й запровадження матеріалозберігаючої техніки та безвідходної технології не можна зводити лише до того, щоб підвищити ефективність суспільного виробництва. Сенс таких заходів і в утвердженні найбільш гармонійних форм взаємодії суспільного виробництва та навколишнього середовища. Ресурсозбереження й екологізація виробництва (його послідовна природоохоронна орієнтація) – нерозривно пов’язані напрями інтенсифікації.

Реалізовуючи протизатратну спрямованість господарського механізму, слід за допомогою кожної з його ланок (систем планування, організаційно-управлінських структур, економічних важелів та госпрозрахункових стимулів) націлити підприємства на ефективне й інтенсивне господарювання, яке обов’язково включає і результативнішу охорону навколишнього середовища. При цьому необхідно враховувати, що й діяльність безпосередньо у сфері природокористування теж має спиратися на дієві протизатратні стимули.

У вирішенні завдань природокористування зміст державних замовлень повинен, звичайно, мати свою специфіку. Так, виходячи зі структуроутворюючого значення продукції видобувної промисловості, а також галузей первинної переробки природної сировини, державні замовлення тут покривають значну частину виробничої програми підприємств-природокористувачів . Разом з тим у спектр централізованого контролю у сфері природокористування мають бути включені й основні кінцеві результати власне середовищеохоронних та середовищевідновлювальних заходів. Пояснюється це як інфраструктурним характером таких заходів (наприклад, охорона водного та повітряного басейнів, природоохоронна реконструкція ландшафтів, лісовідновлення тощо), більша частина ефекту яких привласнюється на безповоротній основі галузями, регіонами, населенням, так і значним часовим лагом між вкладеннями госпрозрахункових підприємств у ресурсозбереження та середовищевідновлення й отриманням віддачі. При цьому для підвищення об’єктивності оцінки кінцевих результатів природоохоронних заходів (відновлених лісових масивів, рекультивованих земель, очищених водних об’єктів та ін.) вбачається доцільним запровадження їх державного моніторингу. Його повинні, на думку Н.Пахомової, здійснювати єдині регіональні природоохоронні органи [1, с. 33].

Природоохоронна діяльність включає три основні складові: 1) раціональне (економне) використання сировинних та матеріальних ресурсів, яке забезпечує їх мінімальне питоме споживання у процесі виробництва; 2) мінімізація відходів виробництва й оптимальне екологічно прийнятне розташування їх у природному середовищі; 3) власне охорона унікальних природних комплексів від знищення, захаращення, необґрунтованого залучення в господарський оборот.

Для того щоб обґрунтувати нові методи, які можуть застосовуватися в господарському механізмі у сфері охорони природи, слід ретельно проаналізувати весь комплекс причин, що призвели до складної екологічної ситуації, особливо у великих промислових центрах.

Рівень забруднення навколишнього середовища залежить насамперед від досконалості технологічного процесу, його екологічної орієнтованості, від техніко-екологічних характеристик обладнання, рівня його зносу. Технологія очищення і стан очисного обладнання є вже чинниками вторинного характеру. Відомо, що фізичний знос обладнання сприяє постійному витоку шкідливих для людини речовин, котрі застосовуються в технологічному процесі, і є перманентним джерелом додаткового забруднення навколишнього середовища.

Морально застаріле обладнання навіть при цілковитій його справності не орієнтоване на вимоги екологічної безпеки і є великим джерелом накопичення додаткових відходів, що забруднюють навколишнє середовище. Важливіше, однак, те, що воно є бар’єром на шляху впровадження нового обладнання, котре має більш досконалі екологічні параметри. Думається, що критерій екологічності обладнання має бути одним із найважливіших під час оцінювання ступеня морального старіння і вирішення питань заміни одного його виду на інший. Зокрема тут не можна пропускати повз увагу ту обставину, що при старих, не орієнтованих на охорону навколишнього середовища технологіях виникає необхідність запровадження додаткових фондів, для створення яких потрібні особливо міцні і вкрай дефіцитні матеріали, котрі можуть протистояти підвищеній агресивності викидів. Виникає доволі поширена ситуація, коли поліпшення екологічної ситуації за місцем використання природоохоронних фондів досягається за рахунок збільшення навантаження на природу за місцем їх виробництва.

Екологізація – це процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів та умов поряд із поліпшенням або хоча б збереженням якості довкілля. Вихідною передумовою екологізації розвитку країни є вдосконалення технологій основних виробничих процесів і природоохоронних заходів для підвищення їх екологічної ефективності. Впровадження таких технологій цілком залежить від успіхів в екологізації економічних інструментів управління і вдосконаленні їх інституціональної підтримки. До цих інструментів зараховують: розробку екологоорієнтованих національних рахунків; зв’язок екологізації зі структурною перебудовою економіки тощо.

Список використаних джерел:

1. Пахомова Н. Противозатратный хозяйственный механизм природопользования / Н. Пахомова // Экономические науки. – 1989. – №1. – С. 32-40.