WEB-ресурс научно-практических конференций

Мусієнко О.Л., Зелінська О.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ: МОДЕЛІ І ТЕХНОЛОГІЇ

Термін "дистанційне навчання" означає таку організацію навчального процесу, при якій викладач розробляє навчальну програму, яка базується на самостійному навчанні студента. Таке середовище навчання характеризується тим, що вчиться в основному той студент, який відділений від викладача в просторі або в часі, в той же час, студенти та викладачі мають можливість здійснювати діалог між собою за допомогою засобів телекомунікації.

Проаналізувати існуючі моделі освітніх установ, що функціонують на основі використання дистанційних методів навчання та інформаційних технологій і розглянути, які нові форми можуть з'явитися в майбутньому і що визначає їх різноманітність.

На даному етапі дослідження за доцільне розглянути три інтегрованих фактора: технологічний, педагогічний, організаційний .

Характер першого з них визначається інформаційними технологіями, що використовуються для розробки, доставки, підтримки навчальних курсів та навчального процесу в цілому.

Значення другого чинника визначається набором методів і прийомів, застосовуваних у ході навчального процесу.

Третій фактор, організаційний, характеризує специфіку організаційної структури освітнього закладу дистанційного навчання.

"Ідеальна модель" дистанційного навчання включає в себе інтегровану навчальну середу, з варіантним визначенням ролі різних компонент – технологічних, педагогічних, організаційно-методичних.

1.      Основні типи технологій, які застосовуються в навчальних закладах нового типу.

В якості першого чинника (інтегрованої характеристики) університету дистанційного навчання розглядається тип інформаційних технологій, що використовуються в навчальному процесі. При цьому необхідно підкреслити два важливих аспекти.

По-перше, така черговість розгляду чинників зовсім не означає привласнення найвищого пріоритету технології в організації навчального процесу. Які б потужні і досконалі не були технологічні застосування, вони повинні служити освітнім (педагогічним) цілям, а не навпаки. Але з іншого боку, не можна й недооцінювати роль нових інформаційних технологій, які часто пропонують якісно нові можливості реалізації освітнього процесу.

По-друге, наведений нижче перелік основних технологій, що застосовуються в університетах дистанційного навчання, звичайно ж не означає, що якась конкретна модель повинна характеризуватися застосуванням лише однією з них. Мультимедіа-підхід , заснований на використанні декількох взаємодоповнюючих інформаційних технологій, має бути ефективним в галузі освіти [1] .

Використовувані сьогодні технології дистанційної освіти можна розділити на три великі категорії:

·    неінтерактивні (друковані матеріали, аудіо- , відео-носії),

·    засоби комп'ютерного навчання (електронні підручники, комп'ютерне тестування і контроль знань, новітні засоби мультимедіа ),

·    відеоконференції – розвинуті засоби телекомунікації по аудіоканалам , відеоканалам і комп'ютерним мережам.

Розвинені засоби телекомунікації, використання супутникових каналів зв'язку, передача упакованого відеозображення з комп'ютерних мереж тільки зовсім недавно стали застосовуватися в практиці дистанційної освіти. Це пов'язано з відсутністю розвиненої інфраструктури зв'язку, високою вартістю каналів зв'язку та використовуваного обладнання.

Електронна пошта економічно і технологічно є найбільш ефективною технологією, яка може бути використана в процесі навчання для доставки змістовної частини навчальних курсів і забезпечення зворотного зв'язку студента з викладачем.

Відеоконференції з використанням комп'ютерних мереж надають можливість організації найдешевшої середнього якості відеозв'язку . Даний тип відеоконференцій може бути використаний для проведення семінарів в невеликих (5-10 чоловік) групах, індивідуальних консультацій, обговорення окремих складних питань досліджуваного курсу.

Відеоконференції по цифровому супутниковому каналу з використанням відеокомпресії поєднують високу якість переданого відеозображення і низьку вартість проведення відеоконференцій (більш ніж на два порядки менше, ніж при використанні звичайного аналогового телевізійного сигналу).

Сьогодні телекомунікації додають нову розмірність до дистанційного навчання і дуже швидко розвиваються в Україні у вигляді застосування асинхронної електронної пошти. Проведений аналіз дозволив виділити базові параметри, які є істотними при виборі інформаційних технологій для застосування в програмах дистанційного навчання в українських вузах (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльні характеристики інформаційних технологій

2. Методи дистанційної університетської освіти

Важливим інтегрованим чинником типології дистанційних університетів є сукупність педагогічних методів і прийомів, які використовуються в навчальному процесі. Вибравши в якості критерію спосіб комунікації викладачів і учнів, ці методи (прийоми) можна класифікувати наступним чином:

1)     Методи навчання за допомогою взаємодії учня з освітніми ресурсами при мінімальній участі викладача та інших учнів (самонавчання).

Для розвитку цих методів характерний мультимедіа підхід, коли за допомогою різноманітних засобів створюються освітні ресурси: друковані, аудіо- , відео-матеріали, і що особливо важливо для електронних університетів – навчальні матеріали, що доставляються з комп'ютерних мереж. Це насамперед: інтерактивні бази даних, електронні журнали, комп'ютерні навчальні програми (електронні підручники).

2)     Методи індивідуалізованого викладання і навчання, для яких характерні взаємини одного студента з одним викладачем чи одного студента з іншим студентом (навчання "один до одного"). Ці методи реалізуються в дистанційній освіті в основному за допомогою таких технологій, як телефон, голосова пошта, електронна пошта.

3)     Методи, в основі яких лежить уявлення студентам навчального матеріалу викладачем чи експертом.

Ці методи, властиві традиційній освітній системі, одержують новий розвиток на базі сучасних інформаційних технологій.

4)     Методи, для яких характерна активна взаємодія між усіма учасниками навчального процесу (навчання "багато до багатьох").

Значення цих методів і інтенсивність їх використання істотно зростає з розвитком навчальних телекомунікаційних технологій. Іншими словами, інтерактивні взаємодії між самими учнями, а не тільки між викладачем і учнями, стають важливим джерелом отримання знань. Розвиток цих методів пов'язаний з проведенням навчальних колективних дискусій і конференцій.

Комп'ютерно-опосередковані комунікації дозволяють активніше використовувати такі методи навчання, як дебати, моделювання, рольові ігри, дискусійні групи, мозкові атаки, методи Дельфі , методи номінальної групи, форуми, проектні групи [2].

З метою класифікації дистанційних університетів за педагогічними принципами, які лежать в основі їх навчальної практики, доцільно виділити такі принципи телематичних систем освіти:

·      інтерактивність навчального процесу;

·    навчання як діалог;

·      адаптивність навчання;

·      гнучкість навчального матеріалу;

·      "передання" матеріалу в дистанційній освіті;

·      активність учня.

Дистанційні освітні установи зазвичай ґрунтуються не на якомусь одному з цих принципів, а на їх сукупності. Проте зазвичай виділяються домінуючі.

3.      Основні типи організаційних структур дистанційної освіти

Основні типи організаційних структур університетського дистанційної освіти включають в себе:

·    Підрозділи заочної (дистанційної) освіти в традиційних університетах

·    Консорціум університетів

·    Відкриті університети

·    Віртуальні університети

Характерною тенденцією дистанційної освіти є об'єднання організаційних структур університетів. Так, в останні роки став розвиватися новий тип організаційної структури дистанційного університетської освіти – консорціум університетів. Дистанційні освітні послуги надає спеціальна організація, яка об'єднує і координує діяльність кількох університетів. Консорціум університетів пропонує набір курсів, розроблених в різних університетах – від курсів для абітурієнтів до курсів на отримання вчених ступенів.

В основі нової системи освіти лежить принцип відкритості, який стосовно вищої освіти означає:

·    відкритий вступ у вищий навчальний заклад, тобто відмова від будь-яких умов і вимог для зарахування, крім досягнення необхідного віку (18 років);

·    відкрите планування навчання, тобто свобода складання індивідуальної програми навчання шляхом вибору із системи курсів;

·    свобода у виборі часу і темпів навчання, тобто прийом студентів до ВНЗ протягом всього року і відсутність фіксованих термінів навчання;

·    свобода у виборі місця навчання: студенти фізично відсутні в навчальних аудиторіях основну частину навчального часу і можуть самостійно вибирати, де навчатися.

Проведення принципу відкритості призвело до значних організаційних нововведень, які стали практично здійсненні саме завдяки впровадженню нових технологій зберігання, переробки і передачі інформації. Так, наприклад, в 90-х роках з'явилася нова модель дистанційної освіти на базі технологій проведення телеконференцій. Ця модель називається теленавчання або телеосвіта . У цьому випадку проведення телеконференцій, які можуть бути і в реальному часі, є головною формою взаємодії між вчителем і учнями, що навчаються, розширюючи цю взаємодію, раніше здійснювану, головним чином, поштою. При цьому телеконференції можуть проводиться як між викладачем та учнями, так і між самими учнями. Це можуть бути аудіо- , аудіографічні , відео-і комп'ютерні телеконференції [3].

Модель телеосвіти з'явилася недавно, але вона веде до радикальних змін в організації сучасної освіти. Це яскраво виявляється в тому, що на базі цієї моделі стала розвиватися нова організаційна форма сучасної освіти – віртуальні університети. Ця форма навчання розглядається нами як нова модель освіти, яка щойно намітилася. У цій моделі повністю реалізуються ті потенційні можливості перебудови системи освіти, які мають технології телеконференцій, використовувані в навчальних цілях. Ці технології дозволяють групам учнів і окремим учням зустрічатися з викладачами і між собою, перебуваючи на будь-якій відстані один від одного. Такі сучасні засоби комунікації доповнюються комп'ютерними навчальними програмами, які заміщають друковані тексти, аудіо-і відеоплівки. Поява такої моделі дистанційної освіти веде до того, що освіта здійснюється не тільки на відстані, але й незалежно від будь-якої установи. Така модель ще не реалізована повністю. Вона стикається з істотними труднощами, зокрема, проблемою отримання суспільного визнання і права видавати дипломи і сертифікати, присвоювати відповідні ступені (проблема акредитації віртуального університету). Подолання цих труднощів і повний розвиток моделі віртуального університету означатиме глибокі зміни в організаційній структурі сучасної освіти.

Висновки . Величезна кількість фактів, прикладів наведених вище показують необхідність створення і розширення дистанційного навчання в Україні, як невід'ємний фактор розвитку кваліфікованого, інтелектуального, високопрофесійного і просто здорового суспільства. Зокрема ми розглянули дистанційну освіту з педагогічної і технічної точок зору і переконалися у важливості вирішення даної проблеми.

Список використаних джерел:

1. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / под ред. Е.С. Полат . – М. : Академия, 1999 . – 224 с .

2. Клейман Т.М. Школы будущего: к омпьютеры в процессе обучения / Т.М. Клейман . – М . : Радио и связь , 1997.

3. Лапчик М. Информатика и технология: компоненты педагогического Образования / М. Лапчик // Информатика и образование. – 1991. – №6.

4. Нуждин В.Н. Информатизация и система тотального управления качеством. Дистанционное образование в России: проблемы и перспективы / В.Н. Нуждин // Материалы Шестой международной конференции по ДН (Россия, Москва, 25-27 ноября 1998г.). – С . 317-336.

5.   Тихомиров В.П. ДО : история , экономика, тенденции. / В.П. Тихомиров // Дистанционное обучение . – 1997. – №2.

6. Олифер В. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы : у чеб ник для ВУЗ ов / В. Олифер , Н. Олифер . – СПб.: Питер. – 2007. – 960 с .

7. Оконь В. Основ ы проблемного обучения / В. Оконь . – М., 1968. – С.65.

8. Електроний ресурс. – Режим доступу: http:// www . hse . ru

9. Електроний ресурс. – Режим доступу: http :// ito . bitpro . ru

10.   Електроний ресурс. – Режим доступу: http://kampi.kcr.ru

11.   Електроний ресурс. – Режим доступу: http :/ www . dlab . kiev . ua

12.   Електроний ресурс. – Режим доступу: http :/ distance - learning . com . ua

13.   Електроний ресурс. – Режим доступу: http :/ www . udl . org . ua