WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ю.н . Олійник О.С.

Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, Україна

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Створення в Україні економіки нової якості, розширення прав господарюючих суб’єктів i окремих регіонів у здійсненні власної економічної політики (виходячи із загальної відповідності державної стратегії розвитку) дає можливості для стимулювання економічної активності на регіональному рівні, зокрема шляхом створення особливих територіально-господарських формувань – спеціальних (вільних) економічних зон.

Незважаючи на наявність багаторічного досвіду створення СЕЗ і величезну їх кількість у багатьох країнах світу, в наукових колах дотепер немає згоди і єдиної думки щодо чіткого визначення самого поняття «спеціальної (вільної) економічної зони». Аналізуючи економіко-правову сутність, роль і значення СЕЗ, які діють у багатьох країнах, слід зазначити, що поняття СЕЗ є багатоаспектним, збірним і трактується широко і неоднозначно. Це зумовлено різноманітністю їх типів, різною метою їх створення і функціями, які вони виконують, а також їх постійною трансформацією та модифікацією в процесі їх історичного розвитку. Вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав, де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

Одним із ранніх термінів, які визначають сутність вільної зони, був термін « porto franco » – «вільна гавань», якою «визначалася частина території, на якій товари розглядалися як об’єкти, що знаходяться поза межею національної митної системи, і тому не підлягають обов’язковому митному контролю й оподатковуванню» [1, с. 24]. В міру поширення зон у світі і модифікацій убік ускладнення та удосконалення їх цілей і функціональної спрямованості, понятійний ряд розширюється (у тому числі під впливом мовних особливостей держав-фундаторів). У результаті явище, що має внутрішню цілісність, одержало значну кількість визначень. Зокрема, існує не менше 30 різноманітних дефініцій, що визначають, по суті, аналогічні явища. Юридичні словники дають такі тлумачення вільної економічної зони:

– вільна економічна зона (англ. freely economic regions ) – особливі державні території, у рамках яких встановлюються пільгові умови ведення підприємницької діяльності шляхом спеціального правового регулювання, податкових, митних та інших відносин [2, с. 402];

– вільна економічна зона – це будь-яка територія в рамках відповідної держави, у межах якої встановлюються пільгові умови господарської і підприємницької діяльності як митного, так і немитного характеру [3, с. 281];

– вільна економічна зона – це райони (частини) національно-державної території, в яких для іноземних і національних підприємців діють особливо пільгові умови (економічні) [4, с. 395].

У Міжнародній конвенції «Про спрощення і гармонізацію митних процедур» (Кіотська конвенція), що прийнята у 1973 році і набула чинності у 1974 році [5, с. 683], поняття «вільна зона» визначено як частина державної території, на якій розміщені товари розглядаються з погляду стягування імпортних мит і податків, як такі, що знаходяться поза митною територією і не підлягають звичайному митному контролю. У Додатку 8 до Кіотської конвенції подано визначення вільної економічної зони (або зони-франко) як частини території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території і тому не підлягають митному контролю та оподаткуванню.

З цього визначення можна зробити висновок, що воля відособленої частини державного простору є не абсолютною, а відносною. Вільною ця територія є лише в тому значенні, що завезені на неї товари звільняються від митних зборів, податків на імпорт і інші види контролю за імпортом, що відповідно до митного законодавства країни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через митницю, не декларуються як увіз на територію приймаючої країни. Але в той же час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язку з цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, а спеціальними економічними зонами [5, с. 683].

Також Кіотська конвенція дає визначення комерційної і промислової вільної зони. Під комерційною вільною зоною розуміється зона, куди «товари допускаються для подальшого продажу, їх переробка або використання у виробництві звичайно заборонені». Промисловою вважається зона, де «товари, допущені до ввозу в промислові вільні зони, можуть бути піддані дозволеним операціям з переробки» [6, с. 127].

Визначення поняття спеціальних (вільних) економічних зон міститься у відповідних актах законодавства [7]. Крім того, доктринальне визначення СЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців, які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В.М.Коссак, О.С.Семерак, Л.В.Крупа, О.В.Буткевич, Зельдіна О.Р., Мостовенко С.В., Собакарь А.О. та інші).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ч.1.ст. 401 ГКУ, СЕЗ – це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів [7]. Проте це визначення не розкриває у повній мірі правової природи СЕЗ та не містить всіх притаманних їм ознак, які дали б змогу відмежовувати СЕЗ від інших територій із спеціальним правовим режимом економічної діяльності.

У науковій літературі існують різноманітні точки зору, які визначають поняття СЕЗ, серед яких має місце розширене тлумачення СЕЗ. Так, наприклад, одні автори стверджують, що СЕЗ – це «…частина національного економічного простору, де введена й застосовується визначена система пільг і стимулів, що не використовуються в інших регіонах» [8, с. 37]. Інші стверджують, що СЕЗ прийнято вважати частину території суверенної країни, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим [9, с. 77; 10, с. 75; 11, с. 226; 12, с. 29]. Посилаючись на узвичаєні думки більшості дослідників проблем створення СЕЗ у сучасному світі, вони підкреслюють, що обов’язковою ознакою, яка визначає сутність зони, служить пільговий митний режим. Хоча сам режим, як правило, на практиці сполучається з наданням інших пільг, включаючи податкові, фінансово-кредитні та ін.

У науковій літературі також можна зустріти твердження вчених, які розглядають СЕЗ як «форму активізації зовнішньоекономічної діяльності» [13, с. 141], або як «нову форму зовнішньоекономічних відносин, що укладаються на визначеній, відносно відокремленій території» [14, с. 74–75]. Таким чином, вони підкреслюють лише один аспект економічних відносин, які виникають на відносно відокремленій території. На думку А.О.Собакаря СЕЗ розглядається як система територіальних економіко-правових відносин, у яких зовнішньоекономічні є лише складовою частиною [15, с. 23]. Крім цього, як бачимо, у наведених визначеннях взагалі не порушується і не розв’язується питання про межі і площу території зони, про статус і органи управління зоною та інші питання, пов’язані зазвичай із завданнями регулювання життєдіяльності зон та їх створенням.

Окремі українські науковці розуміють СЕЗ або як конкретні види економічної, промислової, сільськогосподарської діяльності, транспортної, туристичної діяльності тощо, спеціально визначені для іноземних інвесторів, або як обмежені території, на яких діють особливі пільгові економічні умови для іноземних інвесторів та національних підприємств [16, с. 31].

Заслуговує на увагу визначення СЕЗ, запропоноване О.В.Буткевич, на думку якої СЕЗ – це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань [17, с. 5].

Ю.Б.Бек визначає поняття СЕЗ України як спеціальної економічної зони, що є частиною території України з чітко визначеними адміністративно-географічними кордонами, на якій на визначений строк окремим Законом встановлюється і діє спеціальний (пільговий) правовий режим економічної діяльності, що поширюється на суб’єктів даної зони, які здійснюють свою діяльність виключно в її межах для виконання поставлених при створенні зони завдань [18, с. 163-164].

О.Р. Зельдіна пропонує визначення спеціальної економічної зони як частини території держави, на якій для інвесторів установлюються податкові, митні, фінансові пільги з метою залучення додаткових інвестиційних засобів для активізації виробничого, торгового, зовнішньоекономічного й іншого видів діяльності [19, с. 33].

У цілому ж треба відзначити, що майже усі дослідники СЕЗ звертають увагу, головним чином, на їх інституціональний аспект і аналізують інститути, що створюються на території СЕЗ, мета яких регулювати, стимулювати виробництво, торгову і наукову діяльність у зоні. Таким чином, наведені точки зору свідчать про те, що їх автори розглядають СЕЗ, обмежуючись аналізом лише її окремих аспектів: СЕЗ розглядається або як відособлена територія, де діє режим правового й економічного регулювання, або СЕЗ визначається як специфічна форма зовнішньоекономічних відносин. На нашу думку, поняття СЕЗ повинно якнайповніше відображати їх правову природу та містити ознаки, які дали б змогу відмежовувати їх від інших територій із спеціальним правовим режимом економічної діяльності.

Характерними ознаками СЕЗ є:   територіальна обмеженість СЕЗ;   строковість СЕЗ;   юридична підстава запровадження СЕЗ на певній території: спеціальний закон про конкретну СЕЗ;   мета створення СЕЗ: досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;   спеціальний суб’єктний склад СЕЗ: обов’язковими учасниками господарських відносин у СЕЗ є органи управління СЕЗ та суб’єкти господарювання СЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;   спеціальний режим господарської діяльності для суб’єктів господарювання СЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;   здійснення управління СЕЗ із застосуванням спеціально створених органів [20, с. 684; 18, с. 35].

Наведені ознаки СЕЗ є загальними і стосуються усіх зон на території України. Проте необхідно враховувати, що при створенні окремих СЕЗ дані ознаки деталізуються і набувають конкретного значення. Тому необхідно у законах про створення СЕЗ закріпити визначення поняття окремих зон, враховуючи їх специфічні ознаки.

Список використаних джерел:

1. Кузьменко В.П. Свободные экономические зоны : мифы и реальность / В.П. Кузьменко, Л.И. Кузнецова // Экономика предприятия . – 1999. – № 2–3. – С. 24–34.

2. Юридическая энциклопедия / под ред. М.Ю. Тихомирова – М., 1997. – 526 с.

3. Юридический энциклопедический словарь / сост . О.Г. Румянцев, В.Н. Додонов . – М.: ИНФРА-М, 1996. – 384 с.

4. Толковый юридический словарь : бизнес и право / сост . М.А. Баскакова . – М.: Финансы и статистика, 1998. – 688 с.

5. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: навч . посіб . / Н.О. Саніахметова – К.: А.С.К., 2005. – 912 с.

6. Международная конвенция по упрощению и гармонизации таможенных процедур ( Киотская конвенция 1973 г .). Приложение 1. Относительно свободных зон // Право и экономика . – 1995. – № 8. – С. 127.

7. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 304 с.

8. Ярова Н. Світовий досвід організації вільних економічних зон / Н. Ярова, Т. Дмитрієва, В. Дрозденко // Розбудова держави. – 1996. – № 12. – С. 37–43.

9. Жученко В. Создание СЭЗ рекреационного типа в Украине / В. Жученко , Т. Невгад // Бизнесинформ . – 1999. – № 7–8. – С. 77–79.

10.   Сахарук Д. Мировой опыт и практика Украины в создании СЭЗ / Д. Сахарук // Бизнесинформ . – 1999. – № 9–10. – С. 75–78.

11.   Волошин Ю.А. Свободная экономическая зона: миф или реальность ? / Ю.А. Волошин, Р.В. Колосов // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. – Донецьк: ТОВ «Лебідь», КП «Регіон», 1998. – С. 225–227.

12.   Мандибура В. Вільні економічні зони в Україні / В. Мандибура // Політика і час. – 1997. – № 8. – С. 29–35.

13.   Панушкина Я.Л. СЭЗ и специальный режим инвестиционной деятельности в Донецкой области : 1998 – 1999 гг. / Я.Л. Панушкина // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций : региональный аспект. – Донецк : ДонНУ , 2000. – С. 141–142.

14.   Райзберг Б. Рыночная экономика / Б. Райзберг // Деловая жизнь . – 1993. – № 2. – С. 74–75.

15.   Собакарь А.О. Організаційно-правові основи утворення і функціонування спеціальних економічних зон в Україні: дис. канд. юрид . наук: 12.00.07. «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / А.О. Собакарь . – Д., 2002. – 219 с.

16.   Полатай В. Суб’єкти інвестиційної діяльності / В. Полатай // Предпринимательство , хозяйство и право. – 2000. – № 11. – С. 10–12.

17.   Буткевич О.В. Правове регулювання господарської діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид . наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / О.В. Буткевич. – К., 2004. – 20 с.

18.   Бек Ю.Б. Правове регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах України (на матеріалах СЕЗ «Яворів»): дис. канд. юрид . наук: 12.00.03. / Ю.Б. Бек. – Л., 2005. – 191 с.

19.   Зельдіна О.Р. Теоретичні аспекти спеціального режиму господарювання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт . юрид . наук: 12.00.04 «Господарське право; господарське процесуальне право» / О.Р. Зельдіна . – Донецьк, 2007. – 33 с.

20.   Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник / О.М. Вінник . – К.: Правова єдність, 2009. – 766 с.