WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Шутаєва О.О.*, Панченко А.О.**

*Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського , м. Сімферополь Україна; **Донецький національний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ПРАВА ЄВРОСОЮЗУ НА ПРАВОПОРЯДОК УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Підписання Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) у 1994 році відкрило шлях до правової інтеграції між Україною та Євросоюзом, як найбільш динамічним інтеграційним угрупованням світу. УПС не тільки започаткувала розвиток відносин між сторонами у політичній, економічній, правовій, соціальній та багатьох інших сферах, але й заклала основи для її подальшого удосконалення й поглиблення. У цьому зв'язку постає актуальне питання про характер, правові засади, напрямки та інструменти правової співпраці між Україною та ЄС. І хоча Україна поки що не знаходиться серед країн-кандидатів на вступ до європейських інтеграційних організацій, право Євросоюзу поступово розширює свій вплив на її правопорядок. На наш погляд, однією з ключових проблем правового співробітництва між Україною та ЄС є вивчення особливостей взаємодії права Євросоюзу та права України.

  При цьому треба мати на увазі, що УПС лише частково розкриває особливості взаємодії права Євросоюзу та права України. Більш повно висвітлити ці особливості може лише аналіз природи права Євросоюзу та врахування вже існуючої практики регулювання відносин між європейськими інтеграційними організаціями та третіми країнами. З формулювань положень УПС випливає, що процес правової інтеграції України у ЄС має однобічний характер і що дія положень права Євросоюзу в правопорядку України в цілому підпорядковується загальним закономірностям, характерним для відносин європейських інтеграційних організацій з країнами не членами. Підтвердженням цього одностороннього характеру правового співробітництва сторін є те, що в УПС йдеться про закріплення у праві України норм, які б забезпечили рівень захисту прав на інтелектуальну власність, аналогічний до існуючого у Європейському співтоваристві (ст.50. 1), зближення законодавства України до законодавства ЄС (ст.51) тощо. Тобто мова йде лише про пристосування системи права України до системи права Євросоюзу та систем права держав-членів європейських інтеграційних організацій, а не про зустрічні кроки по шляху зближення правових систем сторін Угоди. Однак, важливо враховувати, що дія положень права Євросоюзу у правопорядку України має певну специфіку, обумовлену, насамперед, рівнем розвитку двосторонніх відносин сторін. Зокрема, з правових актів, які визначають засади співробітництва України з ЄС та практики відносин між сторонами, випливає, що дія положень первинного права Євросоюзу у правопорядку України забезпечується насамперед шляхом включення приписів права європейських інтеграційних організацій до УПС та через гармонізацію законодавства України з правом ЄС.

Відносно безпосередньої дії актів права Євросоюзу в правопорядку України слід зазначити, що інститути європейських інтеграційних організацій ще не ухвалювали правових актів, спрямованих на регулювання поведінки суб’єктів національного права України, хоча це не виключено у майбутньому в процесі поглиблення відносин між сторонами.

Ще більші можливості для дії норм права Євросоюзу у правопорядку України надає гармонізація законодавства України з правом європейських інтеграційних організацій. На наш погляд, укладення УПС та інших документів, які визначають правові засади співпраці між Євросоюзом та Україною, створило належні передумови для гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу.

При цьому треба зауважити, що процес гармонізації законодавства України з правом європейських інтеграційних організацій теж має свої особливості, які зумовлені рівнем відносин між партнерами. Тобто той факт, що УПС не передбачає підготовки до приєднання України до ЄС, визначає межі співробітництва сторін у правовій галузі, й зокрема у сфері гармонізації. З іншого боку, як показує практика здійснення гармонізації на рівні Співтовариства, а також у відносинах ЄС з іншими країнами, зокрема, з тими, що мають з ЄС угоди про асоціацію, практично не можливо чітко визначити межі гармонізації. Тому Україна має достатньо широкі можливості у разі необхідності форсувати або призупиняти процес гармонізації своїх правових норм з правом Євросоюзу. Це безпосередньо стосується цілей, засобів та організаційно-правового механізму гармонізації.

Гармонізація, яка передбачена УПС та іншими документами, що регулюють співробітництво України з ЄС має як спільні риси, так і суттєві відмінності від аналогічного процесу на рівні Співтовариства та у відносинах ЄС з третіми країнами. Спільною для них є загальна мета всякої гармонізації, яка полягає у створенні уніфікованого правового середовища для суб’єктів ринкових відносин. А для цього необхідно нівелювати відмінності у національних правилах, які регулюють ці відносини. Проте гармонізація в рамках співробітництва України з ЄС спрямована також на створення сприятливих умов для доступу українських виробників на спільний ринок ЄС та на ринки країн, які визнають стандарти Співтовариства.

Крім того гармонізація українського законодавства з правом ЄС закладає правові засади для появи правового середовища, наближеного до вже існуючого в країнах-членах Співтовариства, і тим самим допомагає залучити бізнесменів з країн-членів європейських інтеграційних організацій до більш активної діяльності в Україні. Така присутність повинна сприяти економічному розвитку країни, а також залученню іноземних інвестицій в українську економіку.

Гармонізація об’єктивно прискорює інтеграцію України до ЄС. І це визначає особливу зацікавленість України у процесах гармонізації свого законодавства з правом Євросоюзу. Разом з тим, гармонізація українського законодавства з правом Євросоюзу повинна враховувати характер відносин сторін, що визначає особливі способи та принципи її здійснення.

Треба відзначити, що процес гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу розпочався ще до набуття чинності УПС. Зокрема, спроби узгодити норми українського законодавства з правом ЄС робилися у галузях, що регулюють конкуренцію, трудові та соціальні відносини. Цей період можна назвати етапом добровільної гармонізації. Для нього характерним є те, що він здійснювався за відсутності конкретних зобов’язань сторін у цій сфері. Він також проходив за умов, коли дії України з метою гармонізувати своє законодавство з правом Євросоюзу не були погоджені з європейськими інтеграційними організаціями і носили односторонній характер.

Проте слід зауважити, що цей процес не був абсолютно стихійним. Справа в тому, що у України були можливості використовувати відповідні акти органів Співтовариства та аналізувати практику інших країн, в яких здійснювалася гармонізація національного законодавства з правом ЄС. Зокрема, Біла книга, ухвалена Комісією ЄС у 1995 році, визначала пріоритети гармонізації для країн Центральної та Східної Європи. Звісно, одного тільки переліку пріоритетних галузей з гармонізації було недостатньо для того, щоб надати цьому процесу необхідну динаміку. Перш за все треба було рахуватись з тим, що для започаткування процесу гармонізації необхідно було мати переклад хоча б частини документів ЄС на українську мову. Проте, враховуючи, що акти, визначені Білою книгою в якості пріоритетних займають об’єм у 8000 сторінок , одне це вже стало значною технічною перешкодою на шляху добровільної гармонізації, яку почала здійснювати Україна.

Треба відмітити, що після набуття чинності УПС процес гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу отримав вже не тільки чіткі правові засади, але й набув більш різноманітних форм.

Таким чином, вагому складову зближення України з європейськими інтеграційними організаціями становить поглиблення впливу права Євросоюзу на її внутрішній правопорядок. Основними засобами такого впливу є міжнародні економічні угоди про співпрацю між Україною та європейськими інтеграційними організаціями, а також гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу.