WEB-ресурс научно-практических конференций

Яремик Х.Я.

Українська академія друкарства, м. Львів, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНІЙ ГАЛУЗІ

Розвиток видавничого бізнесу є необхідною умовою для функціонування будь-якої країни. Це зумовлено тим, що продукція цієї сфери діяльності забезпечує задоволення культурно-освітніх, наукових, інтелектуальних і виробничих потреб суспільства; що є необхідною умовою для функціонування будь-якої країни. Тому в більшості провідних країн світу розвитку цієї галузі приділяється особлива увага.

Станом на 01.01.2011 р. до Державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції внесено 4820 суб’єктів видавничої справи.: 1516 суб’єктів видавничої справи займаються лише видавничою діяльністю, 621 – виготовленням видавничої продукції; 293 – розповсюдженням видавничої продукції, а решта суб’єктів видавничої справи поєднують 2-3 види діяльності [3].

Підприємницькі структури галузі забезпечують близько 2% ВВП країни, тоді як у розвинених країнах світу цей вид діяльності є одним з найприбутковіших.

На жаль, в Україні не можна сказати про існування системного підходу до розвитку видавничо-поліграфічної галузі.

  Дані представлені "Книжковою палатою України імені Івана Федорова", свідчить про падіння кількості видань в середньому на одного мешканця України з 2,6 книги у 1991 році до менш, ніж однієї книги у 2010 році.

Хоча ознакою цивілізованої країни є показник випуску книг на рівні 12-14 примірників на душу населення [2].

За статистичними даними Книжкової палати України, у 2010 році в країні було видано в цілому 22557 назв книг загальним тиражем 45058,3 тис. примірників, що порівняно з 2009 роком майже на відсоток більше за назвами та на 7,1 відсотка менше за тиражами.

Таблиця 1. Випуск видавничої продукції підприємствами видавничо-поліграфічної галузі за 2005-2010 рр.

Найбільшого приросту видання книжкової продукції за назвами та тиражами досягнуто у 2008 році.

За даними таблиці 2 видно, що за перше півріччя 2011 року, порівняно з відповідним періодом 2010 року, відбулося подальше зниження випуску книжкової продукції на 5,2% за кількістю назв видань та на 8,3% за тиражем.

У загальному обсязі поліграфічного виробництва частка періодичних видань (газет, журналів, збірників) є найбільшою і становить у 2010 році 98,7%. Річний тираж газет у 2008 році становив 3 966 113,5 тис. примірників, що на 8,2% більше, ніж в попередньому році, однак в наступному періоді спостерігається тенденція щодо зниження кількості назв та річного тиражу газетної продукції. Для журнального виробництва характерна стійка тенденція зростання за кількістю назв та випередження за величиною у 2010 році річних тиражів випуску газет.

У видавничо-поліграфічній галузі переважають малі видавничі (94,2%) та поліграфічні підприємства (91,3%). Поліграфічна діяльність характеризується привабливістю з точки зору ведення бізнесу, що підтверджується обсягом залучених інвестицій і організацією численних приватних підприємств. Частка суб’єктів приватної форми власності у видавничій справі становить понад 85,3% , а у поліграфічній діяльності більше 88,9% [4 ].

Таблиця 2. Випуск книжкової продукції станом за перше півріччя 2010-2011 рр.

Спостерігається тенденція до відродження регіональної поліграфії, яка розвивається не досить інтенсивно через відсутність фінансових ресурсів для оновлення технічної бази.

Зокрема, за статистичними даними, у 2010 році була збитковою діяльність 30,7% загальної кількості видавничих підприємств Львівської області та відповідно 36,6% від кількості поліграфічних підприємств регіону.

За даними офіційних статистичних джерел значна кількість суб’єктів видавничо-поліграфічної галузі є збитковими. Майже 60% збитків припадає на малі видавництва та видавничі організації.

Видавничо-поліграфічна галузь належить до числа соціально значимих, що обумовлює її залежність від соціально-економічної забезпеченості суспільства і, як результат, вразливість в періоди нестабільності економічного розвитку держави

На нашу думку, сучасні проблеми видавничо-поліграфічної галузі країни, обумовлені кризовим станом галузей економіки, в першу чергу соціальної сфери, що є основним споживачем друкованих видань; відсутністю цілісної державної політики регулювання і підтримки галузі; відсутністю програм розвитку на рівні регіонів і підприємств; відсутністю програм розвитку суміжних з поліграфією галузей, що забезпечують їх розвиток.

До галузевих проблем слід віднести: відсутність інформації про реальну потребу в друкованій продукції; розпад системи поширення друкованих видань; відтік видавничих замовлень на зарубіжну поліграфічну базу; практично повна стагнація в сфері виробництва вітчизняного поліграфічного обладнання; не конкурентоспроможність виробництва вітчизняних поліграфічних матеріалів у порівнянні з імпортними аналогами; нестача кваліфікованих виробничих кадрів галузі; моральний і фізичний знос технологічного обладнання переважної більшості державних поліграфічних підприємств країни; зменшення обсягів інвестицій у видавничу галузь та відсутність можливостей кредитування видавничих проектів, внаслідок обмеження фінансових ресурсів галузі лише власними коштами підприємств.

З метою вирішення проблем видавничо-поліграфічної галузі, вченими та фахівцями, цілком доречно, пропонується здійснити заходи, щодо визначення книговидавничої галузі України національним стратегічним пріоритетом на основі взаємодії всіх органів влади з книговидавничими організаціями; розробити стратегію розвитку українського книговидання; створити єдину національну довідково-інформаційну систему книжкового простору країни; запровадження моніторингу для визначення тенденцій розвитку книжкового ринку; розроблення механізмів пільгового кредитування банками підприємств; удосконалення чинного законодавств, щодо адміністративного, митного, податкового регулювання діяльності видавничих підприємств та ввезення імпортованих книг на територію України, розроблення механізмів залучення інвестицій у галузь та звільнення їх від оподаткування [1].

В процесі залучення інвестицій у видавничо-поліграфічну галузь на нашу думку, необхідно враховувати такі особливості:

-     “видавнича продукція” за своєю сутністю значною мірою збігається із поняттям “інноваційна продукція” , оскільки між ними є багато спільного. До найбільш суттєвих можна віднести наступні: як винаходи так і рукописи охороняються авторськими правами; така діяльність визначається значною невизначеністю і ризиками; ефективність від кінцевого результату такої діяльності не завжди можна точно кількісно обрахувати. Все це є об’єктивними умовами для того, щоб цих два види діяльності (інноваційна і видавнича) отримували від держави відповідну підтримку;

-     головною особливістю видавничого ринку є те, що йому притаманний найвищий рівень невизначеності і ризику, який є характерний для інноваційної діяльності. Це пояснюється тим, що більша частина цього ринку має співпрацювати з авторами, які пишуть наукові, художні, суспільно-політичні праці і статті, що фактично утворює головний елемент видавничої діяльності. Але цьому елементу притаманні такі негативні властивості: по-перше, вони є результатом творчої або наукової діяльності, точно спрогнозувати хід виконання якої і всі наслідки у більшості випадків досить складно; по-друге, значна частина такого матеріалу (особливо суспільно-політичного і інформаційного) має подаватись оперативно;

-     видавничу діяльність неможливо відокремлено розглядати без результатів діяльності суміжних галузей щодо виробництва паперу, картону і фарб;

-     для умов видавничого ринку дія закону попиту та пропозиції, на нашу думку, значно обмежена (він практично не діє), що викликає відповідні труднощі для регулювання цього ринку і проведення ефективної комерційної діяльності. Серед причини, які перешкоджають дії цього закону є те, що при укладанні угод на придбання видавничої продукції у багатьох випадках застосовують ф’ючерсні угоди – підписки на періодичні видання і окремі публікації, які в процесі реалізації змінювати практично неможливо (тобто реагувати на фактичний попит);

-     специфіка виробничого процесу, яка обумовлює застосування для виготовлення видавничої продукції серійного типу організації виробництва;

-     складністю спрогнозувати довготерміновий попит на ту, чи іншу видавничу продукцію, оскільки на такий попит впливає значна кількість екзогенних (зовнішніх) чинників, які комплексно врахувати практично неможливо;

-     головною метою придбання продукції промислових підприємств є задоволення матеріальних потреб, а видавничої продукції – духовних потреб. Передбачити і врахувати духовні потреби значно складніше, що якраз і є основною метою діяльності видавничих підприємств.

Список використаних джерел:

1. Афонін О. Рекомендації з удосконалення українського книговидання / О. Афонін , Н. Петрова // Вісник Книжкової палати. – 2011. – № 1. – С. 3-5.

2. Офіційний сайт Державної наукової установи «Книжкової палати України ім. Івана Федорова» [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ukrbooks.net

3. Офіційний сайт Державного телебачення та радіомовлення України [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/profile/access-denied

4. Швайка Л.А. Економіка видавничо-поліграфічної галузі / Л.А. Швайка, А.М. Штангрет . – Львів: Українська академія друкарства, 2008. – 480 с.