WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Дуфенюк О.М., Самолюк О.В.

Львівський національний університет імені І. Франка, Україна

РОЛЬ САМОФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КРИЗИ

В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед будь-яким підприємством, є проблема залучення ресурсів для фінансування нових та вже існуючих інвестиційних проектів. Ця проблема особливо актуальна в наш час, в умовах економічних криз, за надмірної зношеності основних виробничих фондів у багатьох галузях економіки [1]. Головним внутрішнім джерелом фінансування підприємства є самофінансування у відкритій чи прихованій формі. Відповідно постає питання вибору джерела, критеріїв та форми самофінансування підприємства. Внаслідок підвищених ставок за кредитами або відмови у їх наданні, позикові кошти, і без того дуже дорогі, в умовах кризи стають зовсім недоступними. Нестабільна економічна ситуація змушує переглядати джерела формування структури капіталу і віддавати переваги менш ризиковим компонентам. Головним аспектом залишається те, що вітчизняні акціонери для мінімізації ризиків (втрата контролю і управління) та зменшення сукупних витрат надають переваги використанню власних коштів, що не збігається з західними теоретичними постулатами про більш високу вартість власних коштів по відношенню до позикових.

Проблемами антикризового управління фінансами, зокрема процесом самофінансування займалися багато науковців. Основні аспекти самофінансування розглядалися в працях О.О. Терещенка, Н.Є. Селюченко , О.В. Козика, С. Льовочкіна , М.Г. Лапусти .

Хоча процесу і доцільності самофінансування присвячено багато публікацій в науковій літературі, не всі аспекти цього питання достатньо детально з’ясовані та обґрунтовані. Тому актуальність даної теми полягає у відображені та систематизації підходів до самофінансування антикризових заходів на підприємстві.

Використання внутрішніх джерел фінансування дозволяє усунути внутрішні причини кризи і, крім того, знизити фінансову залежність від зовнішніх джерел фінансування. До того ж, орієнтація підприємства на самофінансування сприяє зростанню довіри потенційних інвесторів.

Головним джерелом самофінансування підприємства є прибуток. Він у структурі власних джерел становить до 40% [2]. Прибуток є найбільш «демократичним» щодо розподілу, тобто його можна спрямувати як на формування необоротних активів, поповнення оборотних засобів, так і на покриття заборгованості, проведення санації тощо. Але напрями розподілу прибутку повинні бути соціально та економічно обґрунтованими. Сьогодні підприємство самостійно обирає напрям розподілу прибутку відповідно до своєї стратегії розвитку [2]. І важливо не помилитися з вибором, адже в кризове становище потрапляють не тільки підприємства життєвий цикл яких закінчується, але й ті, які перебувають в «розквіті сил» і є лідерами в своїй галузі. Тобто, від помилки не застраховане будь-яке підприємство. Наприклад, як зазначив Ігор Литовченко (президент всім відомої компанії « Київстар » та керівник бізнес-одиниці Vіmpelcom Ltd .) в інтерв’ю «Відомостям» на момент кризи на рахунках « Київстар » назбиралося близько 2 млрд. нерозподіленого прибутку, з якого втрачено було близько 500 млн. тільки за рахунок курсових різниць [3].

Встановлення оптимальної структури капіталу передбачає таке співвідношення власних і позикових джерел формування капіталу підприємства, яке дозволяє повністю забезпечити збільшення прибутковості власного капіталу. Разом з тим, існує ряд факторів, врахування яких дозволить сформувати таку структуру капіталу, що забезпечить умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві, а саме: галузеві особливості операційної діяльності; стадія життєвого циклу підприємства; кон'юнктура фінансового і товарного ринків; рівень рентабельності операційної діяльності; коефіцієнт операційного левериджу; рівень оподаткування прибутку; фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства; рівень концентрації власного капіталу. Управління структурою капіталу підприємства, з урахуванням цих факторів, зводиться до двох основних напрямів: встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій формування власного та позикового капіталу; забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахованих показників його структури. При цьому підприємству необхідно визначити політику формування фінансових ресурсів, в числі найбільш важливих прерогатив якої є вирішення питання: збільшувати власні або позикові кошти [4].

До основних переваг залучення власного капіталу можна віднести: простота залучення; забезпечення фінансової стійкості підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді; зниження ризику банкрутства; більш висока здатність створювати прибуток, тому що не потрібно платити відсоток. До недоліків належать: обмеженість величини залученого капіталу через нестачу власних коштів; більш висока вартість залучення у порівнянні з альтернативними позиченими коштами; відсутній ріст рентабельності капіталу за рахунок позичених джерел його формування.

Власникам підприємства доводиться робити непростий вибір між повним вилученням отриманого у звітному періоді прибутку з метою його споживання або інвестування в інші проекти; реінвестуванням прибутку в повному обсязі у діяльність свого підприємства, оскільки в умовах кризи, при зниженні частки боргового фінансування капіталу, таке рішення може стати найбільш прийнятним; і комбінацією перших двох варіантів, що передбачає розподіл отриманого доходу на дві частини - реінвестований прибуток і дивіденди. Останній варіант дозволяє знайти компроміс між поточним і відтермінованим споживанням, забезпечити нарощування обсягів фінансово-господарської діяльності. У більш жорстких, кризових умовах доводиться реінвестувати весь отриманий прибуток у діяльність підприємства, щоб не допустити банкрутства.

Отже, власні кошти підприємств і організацій відіграють основну роль у фінансуванні інвестицій в основний капітал сучасних українських підприємств. Самофінансування за критерієм фінансової стійкості і міцності завжди краще. Збільшення частки власного капіталу говорить також про зростання рівня фінансової незалежності підприємства і збільшення його резервного позикового потенціалу, тобто здатності підприємства залучати позикові кошти на вигідніших умовах, що зумовлює детальніше вивчення питань управління, насамперед, власним капіталом.

Таким чином, за ринкових відносин та в період кризи важливого значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування. Потрібно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов'язань, а за рахунок позичкового капіталу спричинює фінансові зобов'язання підприємства. Водночас треба пам’ятати, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства потрібно платити відсотки. Тому ці ресурси є предметом особливої уваги менеджерів підприємства і беззаперечним фактом є зростання ролі самофінансування в період антикризового управління фінансами.

Список використаних джерел:

1. Шкварчук Л.О. Аналіз джерел формування основного капіталу підприємства / Л.О. Шкварчук , І.М. Павлов // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. ? Вип. 19.7 – С. 219-224.

2. Боронос В.Г. Внутрішні джерела фінансування в загальній системі антикризового / В.Г. Боронос , Н.О. Сторчака // Вісник «Економіка. Проблеми економічного становлення». – 2009. – №5. – С. 69-76.

3. Матеріали інформаційного сайту компанії « Київстар » [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kyivstar.ua

4.      Масюк Ю.В. Особливості оптимізації управління капіталом в умовах кризи / Ю.В. Масюк , Л.І. Бровко // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2011. – Серія Економіка. – Спецвипуск 33. – Ч.2. – С. 181-185.