WEB-ресурс научно-практических конференций

Дичка М.В.

Мукачівський державний університет, Україна

КОНКРЕТИЗАЦІЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У ТУРИСТИЧНІЙ ІНДУСТРІЇ ЗАКАРПАТТЯ

Ресурсна база туристичної індустрії Закарпатської області представлена в достатній мірі різноманітними туристичними ресурсами (водними, лісовими, ландшафтними, бальнеологічними, історичними, кліматотерапевтичними, флорофауністичними, архітектурними), які формують попит на туристичні послуги. Проте, незважаючи на значні передумови успішного розвитку туристична індустрія Закарпаття поступається своїми показниками туристичній індустрії європейських країн. Причиною такого становища є відсутність дієвих механізмів розвитку туристичної галузі.

В умовах ринкової економіки домогтися успіху в реалізації великих економічних проектів загальнодержавного значення можна, за умови, що буде досягнуто загального ефекту від об'єднання зусиль держави й бізнесу. Державно-приватне партнерство (далі – ДПП) – найважливіший і найбільш універсальний механізм, значення якого в Україні з кожним роком зростає.

Застосування ДПП в сфері туризму дозволить об’єднати зусилля державних структур і приватного сектора для побудови конкурентоспроможної туристичної індустрії регіону.

Вивченню різних аспектів сутності державно-приватного партнерства, процесів його формування й технології функціонування присвячені дослідження закордонних учених, серед яких виділяються роботи І.Ансоффа, Т.Барнєкова, Р.Бойла, М.Б.Джеррарда, Х.С.Кука, Д. Річа .

Серед правових форм реалізації партнерських відносин для держави, як власника провідне місце належить концесіям як діючому способу термінового надання виключних прав приватній структурі як партнерові [1]. У вітчизняних умовах концесійне регулювання базується на положеннях Закону України «Про концесії» і пов'язаних з ним нормативних документів: Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантування прав концесіонерів”, Закон України “Про внесення змін та доповнень до деяких зако­нів України з метою стимулювання концесійної діяльності”.

Аналіз наукової літератури дозволив виділити значне розмаїття форм взаємодії держави й приватного бізнесу в межах державно-приватного партнерства у сфері туризму [2]:

1) залучення приватного бізнесу до виконання державних замовлень з постачання товарів, виконання робіт або надання послуг (у межах передбаченого рівня бюджетних видатків);

2) залучення приватного бізнесу до керування державним майном (природними ресурсами, об'єктами інженерної й туристичної інфраструктури) на основі його передачі в тимчасове користування на умовах платності;

3) створення спільних підприємств державою й приватним бізнесом (на умовах спільного розпорядження об'єктом контракту);

4) формування єдиної суспільної системи керування розвитком туристичного бізнесу;

5) інші взаємовигідні форми взаємодії приватного бізнесу та держави (наприклад, консультації окремих представників владних структур і приватного бізнесу у рамках асоціацій підприємців).

Механізм формування державно-приватного партнерства в туристичній індустрії включає такі етапи:

1) попередній період підготовки партнерства в туристичній сфері діяльності;

2) підготовка й підписання типової угоди про партнерство із представниками приватного сектора;

3) підготовка й підписання договору по конкретному проекту реалізації цілей і завдань партнерства;

4) реалізація партнерського проекту: період створення (модернізації, розвитку) об'єкта партнерства; період експлуатації об'єкта партнерства (стабільного надання послуг кінцевому користувачеві – населенню);

5) завершення проекту та організація післяпроектного періоду використання об'єкта партнерства, моніторинг контракту.

Для приватних інвесторів туристичного бізнесу Закарпаття державно-приватне партнерство надасть змогу реалізувати наступні цілі [3]:

- збільшення ефективності та конкурентоспроможності бізнесу (за рахунок доступу до нових, вигідних проектів у сфері туризму, нових сегментів ринку туристських послуг, зниження податкового тиску);

- збільшення доступності кваліфікованих трудових ресурсів (наприклад, збільшення якості знань потенційних та найманих робітників, зниження плинності кадрів);

- збільшення доступності тимчасово залучених фінансових ресурсів (наприклад, участь у програмах з пільгового кредитування бізнесу, залучення держави як гаранта при кредитуванні і т.д.);

- зниження економічних втрат бізнесу (наприклад, мінімізація фінансових, інвестиційних, кредитних, валютних ризиків, одержання гарантій держави щодо захисту інвестицій);

- мінімізація видатків по соціальних виплатах найманим працівникам.

Таким чином, держава й приватний туристичний бізнес не здатні реалізувати свої цілі ізольовано один від одного – необхідний пошук можливої форми їхньої взаємодії, що здатна виступити каталізатором ефективної співпраці. Державно-приватне партнерство є об’єднуючою силою такої взаємодії.

Список використаних джерел:

1. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы , проекты , риски / В.Г. Варнавский . – М.: Наука, 2005. – 315с.

2. Лозовой М. Возможности государственно-частного партнерства в туризме / М. Лозовой . – М. Strategy Partners . – 2009. – 217с.

3. Варнавский В.Г. Государственно-частное партнерство: теория и практика / В.Г. Варнавский , А.В. Клименко, В.А. Королев. – Государственный университет « Высшая школа Экономики », 2010. – 284 с.