WEB-ресурс научно-практических конференций

Конешна В.С.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОГО ЕКСПОРТУ ТЕХНОЛОГІЙ

Тенденції розвитку світового господарства свідчать, що володіння передовими технологіями, наукова складова економіки є необхідною умовою соціального та економічного прогресу. Саме це вирішує, яке місце посідає країна в ієрархії країн світу. У зв’язку з цим на сьогодні в Україні на перший план виходить питання розробки і впровадження заходів стимулювання розвитку експортного потенціалу в сфері високих технологій.

Найактивнішими учасниками інтеграційних процесів на світовому ринку виступають ТНК та венчурні підприємства, які зацікавлені в розподілі ризиків та зниженні витрат, пов’язаних з НДДКР.

На сьогоднішній день ТНК є одними з головних суб’єктів сучасного технологічного прогресу у світовій економіці і саме вони забезпечують левову частину світових витрат на НДДКР, внаслідок чого, стають для України важливим джерелом трансферу технологій. Але, враховуючи можливість виникнення негативних наслідків від діяльності ТНК в українській економіці, на сьогодні існує необхідність у виробленні раціональних механізмів регулювання відносин з транснаціональними корпораціями, для того, щоб їхні стратегії та національна інноваційна стратегія випереджального розвитку значною мірою розвивали економіку України.

Досвід країн ЦСЄ демонструє можливості країн з перехідною економікою активізувати процеси трансферу технологій.

Протягом десятиліття обсяги залучення технологій від ТНК до країн Східної Європи в тому числі й до України за допомогою ліцензій та роялті перевищували обсяги їх постачання на світовий ринок цими країнами. У 2010 р. таке перевищення складало 4125,73 млн. дол.

Якщо говорити про динаміку обсягів експорту ліцензій та роялті України та країнами ЦСЄ протягом 2001-2010 рр., то наша держава має не найгірші показники. Якщо у 2001 р. Україна експортувала ліцензій та роялті на 1 млн. дол. та знаходилися за цими обсягами на останньому – шостому місці серед країн, що розглядаються, то у 2010 р. обсяги експорт технологій України зросли до 112 млн. дол. та зайняли третє місце серед інших п’яти країн, що на перший погляд можна вважати позитивним явищем. Але з погляду на те, що Україна отримала у спадок у десятки разів більший промисловий та науковий потенціал, ніж, наприклад Угорщина або Румунія, має більшу площу території та кількість високоосвіченого населення, цей результат можна вважати незадовільним (табл.1) [1, c. 39].

Таблиця 1. Обсяг експорту ліцензій та роялті України та країнами ЦСЄ (в млн. дол.)

Джерело: [1, c. 39].

У 2001 р. серед інших країн ЦСЄ Україна займала 0,33% експорту ліцензій та роялті, у 2010 р. цей показник зріс до рівня 6,73%. В той же час, у Угорщини він був на рівні 51,82%, у Румунії на рівні 11,6%. У Чехії та Польщі приблизно на рівні України – 5,79 та 6,19% відповідно.

Якщо питома вага залучення технологій ТНК у країнах ЦСЄ за період 2001-2010 рр. збільшувалася, то в Україні вона зменшилася з рівня 0,8352% у 2001 р. до 0,3545% у 2010 р., що свідчить про гальмування трансферу технологій ТНК, у тому числі і європейських, до України. У той же час у Польщі за цей період питома вага у світовому ринку залучення технологій зросла з рівня 0,6991 до 0,8489% [3].

Отже ми бачимо, що трансфер технологій ТНК, зокрема європейських компаній, до України відбувається дуже повільно або навіть взагалі не відбувається.

Щодо передумов, які сприяють трансферу технологій ТНК до України:

1) наявність значного наукового та промислового потенціалу;

2) наявність високоосвічених трудових, інженерних та наукових ресурсів;

3) наявність значних природних ресурсів для розвитку всього спектру власних виробництв.

Серед проблем експорту технологій України можна виокремити:

1. Втрата частки НТП.

Науково-технічний потенціал України, який має бути базовою основою експортного потенціалу, втратив за роки незалежності нашої країни значну свою частку. В Україні за 13 років спостерігалось скорочення науково-дослідницького персоналу майже втричі за рахунок виїзду провідних вчених за кордон та міграцію до інших сфер діяльності [2].

2. Недофінансування.

Фінансування НДДКР переважно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету [4].

У 2008 році загальний обсяг фінансування науки становив 1,4%, при цьому з держбюджету було виділене лише 0,4% від ВВП, у той же час у розвинених країнах цей показник коливається на рівні 2-4% на рік. Це свідчить про те, що економіка України розвивається за умови застосування незначної кількості наукових розробок, і це за умови того, що в розвинутих країнах до 90 % приросту ВВП досягається за рахунок застосування результатів інноваційної діяльності [5].

3. Несприятливе середовище інноваційної діяльності.

Передумови успішного трансферу технологій до України, що були зазначені вище, нівелюються низкою негативних факторів:

По-перше, це високий рівень корупції та рейдерства в Україні. Високотехнологічний бізнес в Україні та в будь-якій іншій країні може розвиватися тільки при наявності адміністративної та правової стабільності, чого не спостерігається в Україні, тому високотехнологічне виробництво в Україні не розвивається. Важливою є проблема рейдерства , адже як тільки в Україні з’являється високотехнологічне, високоприбуткове виробництво, яке до того-ж працює на експорт, то на нього починають здійснювати рейдерські атаки з метою його привласнення. Таке відволікання ресурсів виробництва не сприяє концентрації зусиль на розвитку технологій, плануванню довгострокових планів щодо трансферту та впровадження технологій ТНК в Україні. Прикладом може бути київське підприємство з виробництва сонячних панелей “ Квазар” , яке змушене було впродовж декількох років відбивати рейдерські атаки замість того, щоб сконцентруватися на розвитку виробництва.

По-друге, це нестабільна та несприятлива система оподаткування та стимулювання інноваційної діяльності.

По-третє, діяльність ТНК, спрямована на знищення вітчизняного високотехнологічного виробництва, як конкурента для іноземних компаній. Прикладом може бути полтавське підприємство з виробництва алмазного інструменту, яке було викуплено компанією Де-Бірс , практично знищено ним через технологічні можливості даного заводу виробляти крупні штучні алмази ювелірної якості.

Важливу роль у залученні приватного національного й іноземного капіталу для цілей інноваційного розвитку економіки повинні відігравати регіони. Регіональні ринки високих технологій повинні мати розвинуту відповідну інфраструктуру, аналогічну існуючій у більшості західних країн [1, c. 123].

Щодо експорту високотехнологічної продукції, то вона є вкрай незначною в порівнянні з розвинутими країнами. Для підтвердження цього факту слід навести дані по обсягам реалізованої високотехнологічної продукції в Україні, яка у 2008 році склала лише 1779,6 млн. дол., що становить близько 0,06% світового високотехнологічного ринку [4].

Згідно офіційної статистики, чинниками, які, перш за все, перешкоджали здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а саме: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%). Також заважала недосконалість законодавчої бази (40,4%), брак попиту на продукцію (16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), та інформації про нові технології (17,3%) [3].

Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що надзвичайно важливим питанням є доведення вітчизняних витрат на НДДКР до рівня, який би забезпечував конкурентоспроможність високотехнологічних галузей України на світовому ринку. Першим кроком тут має бути суворе дотримання законодавства, а саме забезпечення, як це визначено у Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» – 1,7% ВВП [5].

Список використаних джерел:

1. Андрощук Г. Трансфер технологий : Украина в международной торговле лицензиями / Г. Андрощук, В. Денисюк // Предпринимательство , хозяйство , право. – 2011. – №7. – С. 39-45.

2. Гриньов Б. Деякі аспекти державного регулювання передачі (трансферу) технологій в Україні / Б. Гриньов , В. Денисюк, В. Соловйов // Наука та наукознавство. – 2011. – № 2. – С. 1–3.

3. Матеріали The World Trade Organization (WTO) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wto.org/english/res_e/its2001_e/its01_byregion_e.htm"

4. Матеріали інформаційного порталу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ua-info.biz

5. Матеріали національного інституту проблем міжнародної безпеки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua

6. Матеріали офіційного сайту Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.ukrstat.gov.ua

7. Фонштейн Н.М. Трансфер технологий и эффективная реализация инноваций / Н.М. Фонштейн . – М.: " АНХ ", – 2009. – 296 с.