WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Міщук О.В.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ

Інновації є «локомотивом» майбутнього зростання, здатного надати йому значний імпульс. Сформувати ефективне середовище для інноваційного розвитку та інноваційної економіки можливо за таких умов: по-перше, необхідно своєчасно встановлювати напрями найбільш інтенсивного розвитку науки, техніки, технологій тощо; по-друге, важливо оцінювати потребу тих чи інших напрямів науки, техніки, технологій для вирішення актуальних проблем економічного зростання; по-третє, необхідно визначати напрями, які потребують значних капітальних затрат, оскільки стійке покращення економічної кон’юнктури неможливе без підвищення норми вкладень в основний капітал та нематеріальні активи.

Сутність інноваційної економіки (відносно традиційної) полягає в управлінні складною системою економічних об’єктів, що розвиваються. На початкових стадіях інноваційної діяльності об’єкт (проблема, ідея, винахід, інтелектуальна власність тощо) має неречовий (інтелектуальний ) характер, на завершальних стадіях об’єкт має традиційний речовий характер. Практично це є першою особливістю інноваційної економіки.

Друга особливість полягає в складності економічних процесів: існування перехідних процесів від інтелектуального об’єкту до матеріального об’єкту і від інтелектуального виробництва до матеріального виробництва.

У той же час інноваційна економіка не є якою-небудь самостійною сферою відносно сфер традиційної економіки – інноваційна діяльність можлива і необхідна у всіх класичних (традиційних) сферах економіки: промисловості, сільському господарстві, добувній та переробній промисловості. Ця діяльність є новою (сучасною, перспективною) формою виробничих відносин, яка ефективно застосовується в будь-якій сфері економіки. Економічні категорії традиційної економіки (виробництво, праця, продуктивні сили, виробничі відносини тощо) дійсні і для інноваційної економіки. Але необхідно чітко розділяти комплексні процеси виробництва інновацій, які мають істотно відмінні особливості порівняно з традиційними процесами матеріального виробництва. Це є третя особливість інноваційної економіки [1, С.27].

Зміст переходу економіки будь-якого господарюючого суб’єкта на якісно новий тип розвитку, який дозволяє набувати найважливіші риси економічного середовища – економічну стійкість та конкурентоздатність складають переваги використання сукупності інноваційних факторів.

Інноваційний тип як спосіб економічного зростання, збільшення об’ємів виробництва стає можливим при перетворенні більшості факторів-ресурсів у системні утворення (системи машин, технологічні ланцюги і макротехнологічні системи, системний кваліфікований ресурс, який поєднує кваліфікацію дослідника, аналітика, управлінця, робітника і службовця). Має місце перехід продуктивних сил на новий рівень прогресу, який характеризується проявом взаємозалежностей всіх цих елементів. Загострюється необхідність радикальної цільової переорієнтації на складніші і змінюючі потреби людини і окремих угрупувань, колективів тощо. Зростає взаємозв’язок економічних, екологічних, соціальних, духовних та ін. потреб. Іншими словами, повинна відбуватися істотна зміна динаміки інтересів людини, а відповідно, і мотивів її трудової активності. Формується тенденція перегрупування можливостей у системі факторів-ресурсів на користь факторів, що отримуються за допомогою нових цілісних багатогалузевих наукових знань [2, с. 41].

Передумови економічного зростання розкриваються з урахуванням формування стратегічних програм реструктуризації виробництва, забезпечених джерелами і механізмами цільової концентрації інвестиційних ресурсів в інноваційній економіці. Відтворення функцій інноваційних моделей відображає інтенсифікацію відтворювального процесу конкурентного типу. Реструктуризація виробництва є пріоритетним завданням не тільки в умовах трансформації економіки, але й в ефективно функціонуючому відтворенні, що забезпечує безперервну заміну застарілих технологій більш прогресивними, а ядром структурних змін стає інноваційна сфера. Оновлення технологій у виробництві пов’язано із залученням матеріальних та інтелектуальних ресурсів з традиційних і нетрадиційних джерел. Тому можна вважати, що найвищого ступеня економічна інтеграція досягає в інноваційній сфері.

Інноваційна політика держави повинна реалізовуватися за межами науково-технічного прогресу і стати інструментом здійснення значних змін у суспільстві, пов’язувати заходи в рамках державної науково-технічної політики з заходами в рамках соціальної, військової, економічної й екологічної політики. Тому інноваційна політика є складовою і науково-технічної політики, і загальної політики держави.

Отже, вважаємо, що інноваційна економіка – це сфера формування економічних умов здійснення перехідних процесів від інтелектуального об’єкту до матеріального об’єкту і від інтелектуального виробництва до матеріального виробництва з метою отримання кінцевого ефекту – забезпечення довгострокового економічного зростання та підвищення якості життя населення. Основу інноваційної економіки складає інтелектуальний потенціал. Якщо при відставанні у науково-технічному розвитку для підтримки економічного зростання достатньо банківського фінансування та державних інститутів розвитку, то вихід на вищий щабель науково-технічного розвитку вимагає високорозвиненої фінансової системи, яка дозволяє диверсифікувати ризики інноваційної діяльності.

Список використаних джерел:

1. Диденко Д.А. Экономика традиционная и инновационная ( общее и особенное ) / Д.А. Диденко , А.А. Шудренко // Инновации . – 2008. – №2. – С.24–27.

2. Фоломьев А. Обоснование инновационного типа воспроизводства / А. Фоломьев // Экономист . – 2005. – №8. – С. 40–45.