WEB-ресурс научно-практических конференций

Корехова Л.В.

Полтавський інститут економіки і права, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ХРОНІЧНИХ БРОНХІТАХ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Хвороби дихальної системи займають одне з провідних місць в патології дітей шкільного віку. Вони призводять не тільки до морфологічних і функціональних змін в органах дихання, але і до патології ряду інших внутрішніх органів і систем, до істотних порушень росту та розвитку хворої дитини.

Для планування реабілітаційних заходів при хронічному бронхіті у дітей, необхідна детальна оцінка їх функціонального стану. При захворюваннях органів дихання у дитини слід враховувати, що і апарат зовнішнього дихання, і газообмін функціонують у них в особливих умовах, що забезпечують потреби організму шляхом більш напруженої діяльності. Фізіологічні пристосувальні механізми функціональної системи дихання нестійкі, а резерви – недостатні.

Реабілітаційні заходи при бронхіті можна розпочинати при стиханні гострого процесу і після фази загострення при хронічному бронхіті. Фізична реабілітація направлена перш за все на підвищення загальної і місцевої резистентності бронхіального дерева, опірності організму до простудних і інфекційних захворювань у верхніх дихальних шляхах. Крім цього вони сприяють посиленню крово- і лімфообігу, зменшенню запальних змін в бронхах, відновленню дренажної функції бронхів і механізму правильного дихання.

Загальними завданнями фізичної реабілітації є: досягнення регресії оборотних і стабілізації необоротних змін в легенях; відновлення і поліпшення функції зовнішнього дихання і серцево-судинної системи; покращення психологічного статусу та працездатності.

Реалізація цих завдань може розрізнятися залежно від нозологічної форми, особливостей і характеру перебігу захворювання, індивідуальних особливостей пацієнта, форми і ступеня ураження дихальної системи.

До приватних завдань фізичної реабілітації при більшості захворювань органів дихання можна віднести: ліквідацію запального вогнища; поліпшення бронхіальної прохідності; збільшення вентиляції легень; усунення невідповідності між альвеолярною вентиляцією і легеневим кровообігом; поліпшення дренажної функції легень; економізацію роботи дихальних м'язів шляхом посилення їх потужності.

Програма фізичної реабілітації залежить від форми хвороби. При гнійному хронічному бронхіті велике значення має дренажна гімнастика і постуральний дренаж, що проводиться регулярно (3–4 рази в тиждень), вони повинні сприяти повнішому виведенню гнійної мокроти з бронхів. При обструктивному синдромі доцільно використовувати звукову гімнастику з подальшим доповненням її дихальними вправами. Через 2–3 тижні занять після вправ звукової гімнастики слід включати вдих і видих з опором, вдих по черзі кожним кутом рота, кожною ніздрею і т.п.

Для захворювань органів дихання є характерним порушення нормального стереотипу дихання, зміна газообміну й активності сурфактанту, збільшення секреції слизу і мокротиння, зниження бронхіальної прохідності, зменшення дієздатності дихальних м'язів, порушення нервово-регуляторного механізму управління вегетативними функціями організму.

Завдяки застосуванню фізичних вправ настає компенсація за рахунок неушкоджених ділянок легень. Під час спокійного поверхневого дихання в легенях є ділянки, в яких капіляри й альвеоли перебувають у сталому стані і кровообіг у них відсутній. Фізичні вправи значно збільшують кількість легеневих капілярів і альвеол, які функціонують, і таким чином сприяють посиленню газообміну.

Захворювання легень, як правило, погіршують стан серцево-судинної системи. Фізичні вправи сприятливо впливають на нервово-регуляторні механізми управління кровообігу і посилюють роботу серцевого м'яза. Поліпшення роботи серцево-судинної системи значно зменшує прояв дихальної недостатності.

Фізичні вправи сприяють швидкому розсмоктуванню запальних інфільтратів; підтриманню активності сурфактанту легень; запобіганню розвитку плевральних спайок; підвищенню прохідності бронхіального дерева; виділенню слизу і мокротиння; відновленню нервово-регуляторних механізмів управління вегетативними функціями організму.

Широко використовується у практиці фізичної реабілітації вольове керування диханням, коли фази дихання поєднуються з рухами. Зовнішнє дихання є фізіологічною реакцією організму, якою можна керувати завдяки вольовим зусиллям: людина може за своїм бажанням або за вказівкою методиста затримувати дихання, дихати поверхнево глибоко, часто чи сповільнено.

Вольове керування диханням знайшло відображення в дихальних вправах індійських йогів (пранаяма), в китайській гімнастиці ци-гун («робота дихання»), в'єтнамській дихальній терапії за системою зіонг шінь та інших стародавніх оздоровчих системах. Цей принцип застосовано у відомих методиках вольової ліквідації глибокого дихання К.П. Бутейко, оптимального зменшення хвилинного об'єму дихання В.В. Гнєвушева, регламентованого керування диханням М.Г. Триняка.

Важливе значення має застосування масажу на грудній клітці, який сприяє кращому виділенню мокроти, полегшує дихання. Вказані заходи сприятимуть «очищенню» бронхів, поліпшенню їх дренажній функції, нормалізації дихання, вони ж допомагають мобілізувати компенсаторні механізми вентиляції.

Критерієм успішного завершення реабілітації при захворюваннях органів дихання буде відновлення всіх морфологічних і функціональних параметрів, властивих здоровій дитині даного віку з урахуванням індивідуальних особливостей. Це підтверджується, зокрема, нормальними показниками його фізичного розвитку, нормальними показниками функції зовнішнього дихання і серцево-судинної системи як у спокої, так і при навантаженнях, нормальними показниками фізичної працездатності.