WEB-ресурс научно-практических конференций

К.філос.н. Павлов В.І., к.філос.н . Сенченко А.Я.

Українська державна академія залізничного транспорту, м. Харків

ІНДИВІДУАЛІЗМ ЯК ЗАГРОЗА ІСНУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Громадянське суспільство у переважної більшості сучасних соціальних досліджень розглядається у вигляді свідомого носія громадянських прав і свобод, що вимагає від політичного режиму рівних для всіх конституційних і публічних норм поведінки (можливостей творчого самоздійснення особи, формування простору свободи як вияву «початку дії», незалежної від сторонніх впливів і детермінізму обставин, реального захисту здібностей кожного члена суспільства, тощо). При цьому головним чинником дієвості громадянського суспільства постає гарантований захист приватного життя будь-якої людини, родини, групи тощо та можливість їх творчої самореалізації.

Саме тут ми опиняємось у межах певного парадоксу: підтримка особистісних здібностей і якостей людини, гарантування захисту її приватних інтересів, що забезпечуються громадянським суспільством як суб’єктом політичних відносин, спричиняє різнобічні прояви людського індивідуалізму, котрі постають небезпечними саме для цього громадянського суспільства і можуть призвести до його непрацездатності або зруйнування взагалі.

Кажучи про індивідуалізм у надрах громадянського суспільства, ми маємо на увазі не тільки суб’єктивний індивідуалізм , тобто індивідуалізм окремої особистості, яка, на кшталт першої людини, огороджує ділянку землі, тим самим декларуючи наявність власного права на неї, але й так званий колективний індивідуалізм , що традиційно виникає в окремих громадянських організаціях, рухах, колективах приватних і державних підприємств, наукових співтовариствах тощо.

Перш за все, охарактеризуємо природу виникнення суб’єктивного (особистісного) індивідуалізму у громадянському суспільстві.

Розвиток соціальності у контексті громадянського суспільства – це поступовий тривалий процес, який розгортається у напрямку забезпечення рівних можливостей членів спільноти. Причому рівні можливості громадян усвідомлюються суспільством одночасно зі свободою дій, а отже, виникає небезпека розквіту індивідуалізму, який несе загрозу суспільству. Цей суб’єктивний індивідуалізм спонукає громадянина «відокремити себе від собі подібних й усамітнитися в своєму родинному та дружньому колі, створивши собі маленьке суспільство, радо зрікаючись турбот про суспільство в цілому» [1, с. 409]. Отже, благо, яке приносить свобода, дає плоди лише через тривалий час, а саме тоді, коли громадяни усвідомлять необхідність подолання суб’єктивного індивідуалізму.

Тепер про колективний індивідуалізм. Він має два вкрай небезпечних прояви. Перший з них можна умовно назвати «індивідуалізмом спадковості», коли ключові посади в певних колективах чи громадянських організаціях традиційно займають члени родини, інші родичі або друзі і комерційні компаньйони перших керівників. При цьому у колективі декларується думка про об’єктивну необхідність і закономірність таких призначень, що нав’язується всім членам організації і тим самим апріорі лишає можливості інших претендентів (як правило, реальних по діловим якостям і здібностям) права займати такі посади. Як наслідок, знищуються пріоритети інтелектуальної еліти у громадянському суспільстві.

Інший прояв колективного індивідуалізму реалізується в тому, що певна політична, економічна або інша точка зору соціальної групи індивідів (наприклад, представників великого бізнесу) у суспільстві приймається основоположною для усіх громадян. У наслідку цього громадянське суспільство, начебто дбаючи про добробут, окрадатиме населення в його правах і свободах, позбавляючи більшість громадян сенсу їх громадянської активності. Така ситуація зараз склалася в Україні.

Проникнення принципів індивідуалізму в суспільні форми самоврядування веде до соціальних афронтацій , найбільш радикальним наслідком яких виступає корупція. Корупційні дії в цьому випадку постають цілком об’єктивними, оскільки будь-який індивідуалізм в силу своїх внутрішніх особливостей схильний до бюрократизації відносин між інституціями і людьми, тяжітиме до деспотизму навіть за певних демократичних форм суспільних стосунків.

Небезпека для громадянського суспільства у разі виникнення розмаїття проявів колективного індивідуалізму у всіх без виключення сферах життя, знов розпочинається з підміни в свідомості людини значення поняття свободи. Свобода від деспотизму набуває інверсії в сенсі безпеки людини, яку нібито мають принести суспільні форми самоврядування, що засновуються на колективному індивідуалізмі. Тому, поступово виникає не тільки цільова, але й психологічна залежність населення від принципів колективного індивідуалізму.

Які ж існують шляхи подолання індивідуалізму, що породжується у суспільстві як результат перелічених вище соціальних неузгодженостей?

Сьогодні головним чинником успіху демократії на шляху боротьби з особистісним і колективним проявами індивідуалізму покликаний стати розум людини, а інтелект – набути статусу соціальної сили, перетворюючись у джерело визнання і багатства, долаючи страх і невпевненість особистості у власних діях проти соціальних дисфункцій . Крім того, інтелектуальна праця, книгодрукарство , поштові служби зобов'язані сприяти подальшої демократизації суспільства, долаючи прояви індивідуалізму. Але демократія і свобода, про які тут йдеться, не встановлюються спеціальними зусиллями людей, а розвиваються стихійно, самі собою і залежать від відповідності громадського життя формам політичного врядування у державі.

Список використаних джерел:

1. Токвіль А. Про демократію в Америці:   у двох томах: пер. з франц . / А. Токвіль . – К.: Всесвіт, 1999. – 590 с.

2. Боренько Я. Громадянське суспільство і політична влада олігархії / Я. Боренько // Громадянське суспільство: Україна 2001. – Львів: Ред. часопису „Ї”, 2001.

3. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях / А. Карась. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 520 с.