WEB-ресурс научно-практических конференций

Станкевич І.Є., Струтинська Л.В.

Львівський національний університет імені І. Франка, Україна

ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ КОМУНІКАТИВНОГО МЕТОДУ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ СТУДЕНТАМ ВНЗ

Нова епоха із стрімким входженням України у світову спільноту, зміни у політиці, економіці, культурі, ідеології, міграція народів – все це є підґрунтям для виникнення і подальшого вивчення нових проблем в теорії та практиці викладання іноземних мов.

Раніше при викладанні іноземних мов реалізовувалась лише виключно одна функція мови – інформативна, оскільки з чотирьох навиків володіння мовою (читання, письмо, говоріння, розуміння на слух) розвивався лише один, пасивний, орієнтований на «розпізнавання», тобто читання. Всі пріоритети віддавались граматиці, майже механічному оволодінню вокабуляром , читанню та літературному перекладу. Це, так звана, фундаментальна методика – найстаріша та традиційна, суть якої полягає у засвоєнні шифру фонетики, синтаксичних конструкцій, лексичних пластів. Викладання іноземних мов на основі тільки письмових текстів зводило комунікативні можливості мови до пасивної здатності розуміти кимось складені тексти, але не створювати, не породжувати мову, а без цього реальне спілкування неможливе.

Функціонально-динамічний підхід до вивчення мови спричинив появу нових технологій та концепцій викладання іноземної мови. Одна з основних – вивчення на основі положень міжкультурної комунікації. Опора на культуру у викладанні мови отримала в сучасній лінгводидактиці нове звучання. Володіючи мовою, люди не завжди можуть зрозуміти один одного, і причина полягає у розбіжності культур. Комунікація в межах однієї культури також досить часто виявляє неспівпадіння концептів. Ще складніше, коли справа стосується міжкультурної комунікації. Відомий спеціаліст в галузі лінгвістики та методики викладання іноземної мови С.Г. Тер-Мінасова справедливо підкреслює, що віднедавна вивчення мови стало більш функціональним. Спеціалістів з різних галузей науки, культури, бізнесу, техніки не цікавить ні теорія, ні історія мови – іноземні мови ?м потрібні виключно функціонально, для використання в різних сферах життя суспільства в якості реального спілкування з людьми з інших країн [5].

Лінгвосоціокультурний метод припускає апеляцію до такого компонента, як соціальне та культурне середовище. Цей метод бере до уваги той факт, що 52% помилок робиться під впливом рідної мови, а 44% – в процесі використання мови, що вивчається. Раніше акцент ставився на правильність мовлення, а тепер, окрім цього, головним моментом виступає ще й підвищення його змістовності [6].

Лінгвосуціокультурний метод включає два аспекти спілкування – мовний та міжкультурний. Для студента мовного Вузу важливий як високий рівень читання, письма, перекладу, так і « лінгвосоціокультурна компетенція» – здатність зрозуміти мову через культуру цієї країни. В процесі навчання вільне володіння мовою досягається не через набір слів і навіть не завдяки опануванню граматичними моделями, а завдяки тому, що на їх основі студент опановує мову іншої культури, представленої в національних концептах. Цей метод поєднує мовні структури (граматику, лексику, тощо) з позамовними факторами, які несуть національно-специфічну забарвленість: традиції, звичаї та обряди; побутова культура; норми повсякденної поведінки; художня література, національні особливості мислення представників тієї чи іншої культури. Іншими словами, крім значення слів та правил граматики потрібно знати: 1) коли сказати/написати, як, кому, де, в присутності кого; 2) як конкретне значення/поняття, даний предмет думки живе в реальності світу мови, яка вивчається [3, с. 89].

При підготовці спеціалістів-нефілологів зміст предмету «Іноземна мова» повинен змінюватись в залежності від майбутньої професії спеціаліста, оскільки юрист, політолог, менеджер, хімік та інші, окрім загальномовних навичок, повинні засвоїти мову даної спеціальності. Міжкультурна комунікація має на меті викладання іноземної мови не тільки на основі культури цієї країни, але і з врахуванням національної культури [4, с. 231].

Комунікативна методика припускає максимальне занурення студента в мовний процес, що досягається завдяки мінімалізаці? апеляції до рідної мови. Основна мета цієї методики – навчити студента спочатку вільно говорити на мові, а потім думати на ній. Місце механічно відтворюваних вправ займають ігрові ситуації, робота з партнером, завдання на пошук помилок, порівняння та співставлення, які задіюють не лише пам'ять, але і логіку, вміння мислити аналітично та образно. Весь комплекс прийомів допомагає створити мовне середовище, в якому повинні «функціонувати» студенти: читати, спілкуватися, брати участь у рольових іграх, висловлювати свої думки, робити висновки.

За комунікативною методикою уроки навчального посібника поділяються на декілька розділів. Перший, зазвичай, присвячений розвитку навичок розмовної мови та аналізу деяких граматичних конструкцій, виконанню письмових завдань з практики спілкування, обговоренню в парах заданих тем, складанню діалогів на базі запропонованих підказок, прослуховуванню аудіокасет, а також повторенню матеріалу з попередніх уроків. Другий розділ має на меті розвиток мовних навичок, «відточування» вокабуляра за допомогою виконання усних та письмових вправ. Далі пропонується робота з текстом, якому передують заняття в парах, відповіді на запитання, заповнення таблиць. Все це добре орієнтує студента на сприйняття наступної інформації, стимулює інтерес до читання. Урок завершує аудіо-частина, з різними вправами, які дозволяють легше сприйняти новий матеріал [6].

На нашу думку, комунікативний метод має як переваги, так і недоліки. Його позитивний аспект є в тому, що особлива увага надається говорінню та сприйманню мови на слух. Ви не почуєте на заняттях особливо складних синтаксичних конструкцій чи серйозної лексики. Цей метод покликаний, в першу чергу, зняти страх перед спілкуванням. Студент, озброєний стандартним набором граматичних конструкцій та словниковим запасом в 600–1000 слів, легко знайде спільну мову в незнайомій кра?ні . Проте є і зворотна сторона медалі: використання фраз-кліше, небагатий лексикон, велика кількість граматичних помилок. Отже, грамотне поєднання фундаментальної, лінгвосоціокультурно? та комунікативної методик викладання іноземних мов – це єдиний спосіб підвищення ефективності навчання та високого рівня володіння студентами ВНЗ вміннями та навичками іншомовного спілкування.

Список використаних джерел:

1. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура / Е.М. Верещагин , В.Г. Костомаров. – М., 1990.

2. Воробъёв В.В. Лингво-культурология . Теория и методы / В.В. Воробъёв . – М., 1997.

3. Машканцева Н.В. Межкультурная коммуникация в процессе изучения язика. Межкультурная коммуникация : учеб . пособ. / Н.В. Машканцева , В.Г. Зинченко , В.Г. Зусман . – 313 с.

4. Рябов Г.П. Глобальное образование и проблемы межкультурной коммуникации . Межкультурная коммуникация : учеб . пособ. / Г.П. Рябов , В.Г. Зинченко , В.Г. Зусман . – 313 с.

5. Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация / С.Г. Тер-Минасова . – М.: Слово, 2000. – 262 с.

6. Какие существуют методики изучения языка ? [ Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: е-repa.ru/ faq /faq-13htm