WEB-ресурс научно-практических конференций

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА: ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ І АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОТИДІЇ ПРОФЕСІЙНІЙ ДЕФОРМАЦІЇ

О. В. Синєокий

Запорізький національний університет

Проблеми детермінації сексуальної злочинності під впливом соціально-політичних катаклізмів, а також її особливості в правоохоронних органах і збройних силах, науковцями окремо не розглядалися, що й обумовило предмет нашого дослідження.

Злочинність і систему правоохоронних органів можна розглядати як дві великі, що кардинально розрізняються підсистеми сучасного суспільства, що ведуть постійну непримиренну боротьбу між собою. Настільки ж різні й люди, з яких складаються ці підсистеми. Не збігаються навіть їхні демографічні дані. Якщо вік сексуальних злочинців досягає піка до 21 років і убуває до 32 років, після чого спостерігається кількісно-вікова стабільність нетипових сексуальних перекручень, а звичайні зґвалтування у осіб більш старшого віку зустрічаються досить рідше, те співробітники правоохоронних органів у цілому помітно старше (близько 40 років). У них більш високий освітній рівень, стійкий родиний стан і матеріальне забезпечення.

Для характеристики особистості злочинців у правоохоронній системі дуже важливо зрозуміти особливості формування злочинної поведінки й мотивацію їх дій. Так, якщо в першій підгрупі убивство зв'язане з бажанням приховання слідів вчиненого зґвалтування, то в другий – це дійсні, сплановані, підготовлені убивства, що мають виражену сексуальну мотивацію, і що носять, як правило, серійний характер. А оскільки вони відбуваються більш підготовленим з погляду юриспруденції злочинцем, такі сексуальні вбивства можуть тривалий час бути нерозкритими і викликати істотні складності при розслідуванні. Отже, можна сказати, що з соціально-психологічної точки зору, це не працівники правоохоронних органів, що вчиняють сексуальні злочини, а звичайні ґвалтівники й убивці, що пролазять у правоохоронну систему, щоб легше було ховати своє дійсне обличчя.

Ю. Антонян і інші автори називають головними причинами – поганий підбор кадрів, безконтрольність, відсутність опори на широку громадськість, відсутність необхідної гласності [1, с. 252]. Однак, дозволимо собі не погодитися з останнім висновком. Так, по-перше, сексуальні злочини, і що особливо характерно - зґвалтування, у більшій мірі вчиняються саме тими працівниками, де проходять ретельне медико-психологічне обстеження як при прийомі на службу, так і щорічно. Наприклад, у суді і прокуратурі таких приймальних комісій на роботу немає, а схильність до вчинення таких злочинів мінімальна. А, як раз, кандидати в міліцію проходять міжгалузеве дослідження, а після рішення медичної комісії з придатності при визначених обставинах вчиняють зґвалтування (!?).

Тому ми спробуємо обґрунтувати припущення, що сексуальна злочинність заразлива. Тобто ті працівники, котрі мають з нею справу, піддані впливу в більшому ступені, чим ті, котрі дивляться про це документально-статистичні звіти, а безпосередньо займаються напрямком, що прямо не зв'язаний з міжособистісним спілкуванням з жертвами сексуальних злочинів, їхніми родичами, саме підозрюваними, збором речових та інших доказів і т.п.

Звідси висновок – подолання факторів професійної деформації, причому не тільки у вигляді корупції, хабарництва, зловживання службовим становищем, а в тому числі й можливості сексуального насильства, є стрижнем правоохоронної владної діяльності, а отже - безпеки суспільства. Оскільки “ґвалтівник у погонах” є надто небезпечнішим, ніж “звичайний” ґвалтівник, яких саме правоохоронці й покликані виявляти та ізолювати від суспільства.

Поняття компенсації припускає відшкодування недорозвинених чи порушених псих ічних функцій шляхом використання збережених чи перебудови частково порушених функцій . У забезпеченні надійності людини механізм компенсації грає одну з першорядних ролей.

Очевидна роль механізму компенсації в забезпеченні надійності професійної д іяльності слідчого . Серед психологічних факторів запуску самоконтролю визначальна роль належить мотивац ії . Необхідно не тільки навчати сл ідчого навичкам самоконтролю, але і виховувати в ньому такі риси характеру, що спонукували б до належного самоконтролю в його вчинках , пов едінці , діяльності . До них у першу чергу варто віднести відповідальність , дисциплінованість , почуття обов'язку . Почуття обов'язку допомагає сл ідч ому протистояти тим бажанням , що суперечать вимогам його професійної діяльності в розслідуванні складних кримінальних справ (у розглядаємих випадках - про сексуальні злочини ), спонукуючи слідчого діяти дв оє дино : з одного боку - відповідно до прийнятого в державі законами, а з іншого боку - відповідно з моральни ми норм ами пов едінки , прийнятими в соціальному суспільстві і власною особистою оцінкою проблемного питання, яке виникло перед слідчим і потребує розв ’ язання .

Професійна деформація слідчих, виражається в упередженому відношенні до об'єкта службової діяльності, стійкому високому схематизмі, негативному емоційному фарбуванню. В результаті в характері сл ідчого , що розслідує сексуальні злочини , з'являється обвинувальний ухил , виникають психологічні бар'єри .

Психологія сл ідчого , якому доручається розслідувати більше необхідного сексуальних злочинів з часом також деформується . У деяких досвідчених практичних працівників прокуратури є впевнена позиція , що “ кримінальних справ про з ґвалтування не буває ” [2 , С. 98-101 ] . На процес деформації слідчого істотний вплив роблять сама професійна діяльність і навколишня дійсність і особисті якості слідчого. Професійна деформація працівників прокуратури ( проведенням досудового сл ідства категорії кримінальних справ про зґвалтування поки що проводиться слідчими прокуратури ), виражається в упередженому відношенні до об'єкта службової діяльності , стійкому високому схематизмі, негативному емоційному фарбуванню , здобуваючи в остаточному підсумку характер усвідомленої установки - переконання . Це варто доповнити, що слідчий, який спеціалізується в розслідуванні сексуальних злочинів, змушений переходити через психологічні бар’єри чужих людей,а також протягом роботи від 5 до 10 років за нашим дослідженням може з’явитися цинізм у розгляді злочинних сексуальних стосунків, який після 10 років у багатьох минає, оскільки стає впевпеним дійсний професіоналізм слідчого у спілкуванні як з потерпілою стороною, так і з усіма можливими категоріями підозрюваних. Зрозуміло , що не кожна людина в стані відкинути власні емоції , позбутися ві д них. Однак працівник , що займається розслідуванням тако ї тонко ї категорі ї кримінальних справ, зобов'язаний стримувати їх , зуміти перебороти себе. Ця здатність і є суб'єктивною передумовою зняти реальний конфлікт . Вироблення такого професійного стереотипу і є необхідною умовою подолання професійної деформації та надійної його професійної д іяльності .

Ще одним особливим типом сексуальних злочинців є військовослужбовці. Злочинність в армії є специфічним соціальним явищем, тому розглянемо особу сексуального злочинця – військовослужбовця за соціально-психологічним особливостям поведінкового сприйняття дійсності. Питома вага всіх злочинів, що в чинен і військовослужбовцями, є невеликою. Частка злочинності у військах с е ред загального числа зареєстрованих показників злочинності за даними 2002 р. становить 1,2% [3, с. 149] . Н аголоси мо , що латентність сексуальних злочинів, які вчиняються військовослужбовцями, значно нижче, ніж іншими категоріями (наприклад, правоохоронцями), так і в цілому у загальнодержавній динаміці. Це пов’ язано в першу чергу з тим, що переважна більшість сексуальних злочинів розглянутого контингенту вчиняють солдати і сержанти строкової служби (83%). Особи з цього контингену сексуальні злочини, вчиняють відносино незнайомих і малознаймих жінок, а після вчинення злочину вже загрози не уявляють у зв’язку зі своїм статусом; грошей у таких осіб, частіше за все, небагато, у зв’язку з чим їм важко “відкупитися” від потерпілої, а з боку батьків та інших родичів їм фінансової підтримки у цьому, теж маловирогідно отримати, тому що строкову службу проходять у переважній кількості особи з небагатих сімей, де дітей примусово “відправили” в армію, бо там, навіть, безкоштовно годують; командування військових частин, як правило, не схильно приховувати сексуальні злочини, що були вчинені їхніми підлеглими, на відміну від інших категорій злочинів, де тенденції з приховування надто високі. Отже, потерпілі від сексуальних нападів солдат і сержантів строкової служби більш рішуче заявляють про вчинений злочин. Ще раз наголосимо, що це розглядаються випадки, де потерпілі були зґвалтовані і залишилися живими.

Сексуальних ґвалтівників значно менше серед старшин строкової служби (3,8%). Приблизно стільки ж таких злочинців і серед офіцерів (4,2%). А надстроковики і контрактники випереджають за процентним співвідношенням навіть загальну кількість офіцерів і старшин (9%). Це пов'язано з декількома причинами соціального характеру: надстрокова служба – це не військовий обов’язок, а свідомий спосіб заробітку при відсутності достатнього рівня утворення, що не дотягає до статусу офіцера; більш високий ступінь особистої волі, чим солдата термінової служби, і відсутність обладнаних сімейно-побутових умов, як у офіцерів, головним з який є наявність дружини в місці проходження служби. Професійний добір контрактників не відповідає сучасним вимогам, до них пред'являються особливо низькі вимоги [1, с. 265].

Серед ґвалтівників-офіцерів, як правило, молоді люди у віці від 21 до 26 років, з вищим утворенням, що навчалися у великих містах, неодружені чи розведені, а одружені були під час навчання у військовому училищі (тобто під час казарменого «помірності» у них уже були визначені сімейні «пільги» і вже склався визначений стереотип сексуального задоволення), досвід сімейного життя дуже нетривалий. [1, с. 263]. Отже, сексуальний злочинець–офіцер є сформованою особистістю холеричного темпераменту, що має досвід агресивно-насильницької поведінки, придбаний ним у військових училищах, володіє психологією «тимчасового правителя» і має сховані комплекси неповноцінності, не обов'язкового сексуального генеза.

До соціально-демографічних характеристик належить військове звання військовослужбовця, у зв’язку з чим простежуються такі закономірності: чим вище військове звання, тим нижчою є злочинна активність, а серед злочинів всіх категорій – значна зміна сексуальної мотивації корисливою. Так, у злочинців із рядового складу домінують насильницькі діянння, а у офіцерів – корисливі. Тому все ж основним контингентом сексуальних злочинців серед військових є солдати строкової служби [3, с. 154].

Молоді люди насильно включаються в одностатеву соціальну групу, де змушені проводити велику частину часу. Багато хто з них до призиву в армію вже мали досвід сексуального життя. За таких умов і визначених обставин сексуальні злочини стають неминучими. Найчастіше це зґвалтування, що вчинені у звільненні (25%) або у самовільному відлученні з військової частини (75%). Випадки насильницького мужолозтва можуть виступати засобом лякання чи покарання провинених військовослужбовців [1, с. 259].

Так, ми, розвиваючи і з певного аспекту поглиблюючи загальний висновок дослідників [1, с. 260], конкретизуємо, що сексуальний злочинець – військовослужбовець строкової служби - це несформована особистість холеричного темпераменту, найбільш криміногенного віку, з хитливою психікою, має досвід підліткового агресивно-анархічного насильницького поводження, зв'язаний із уживанням спиртних напоїв і наркотиків, і клеймо соціального аутсайдерства. До армії потрапляють люди, абсолютно не підготовлені до служби фізично, морально та психологічно. Щорічно через захворювання комісують військовослужбовців, які направлені до армії хворими і за станом здоров’ я призову не підлягали [ 4 , с. 21] .

Ще однією з гіпотетичних якостей сексуальних злочинців усіх типів є прагнення до влади. У багатьох випадках за владними домаганнями може ховатися потреба в знаходженні недостатньо розвитий здатності до контролю і безвільність. Відсутність внутрішнього контролю (самоконтролю), звичка до зовнішніх обмежників характерні особистісно незрілим підліткам, а також людям, що звикли жити і працювати в умовах твердої зовнішньої регламентації, що в першу чергу у наявності є в армії [5, с. 245]. У таких осіб формуються синдроми психічних розладів. Може виникнути, при наявності ряду привхідних моментів, груба психічна патологія, аж до психозів [5, с. 245-247].

Ми провели аналітичні порівняння окремих основних показників, намагаючись з’ясувати закономірності у такій системі як «соціально-політичні катаклізми – сексуальне насильство». Статистичні дані були взяті в такій послідовності: серпень 1991 р. і жовтень 1993 р. – РФ; жовтень-грудень 2004 р. – Україна. Наслідки виявилися такими:

1) сексуально-садистських убивств відбувається в екстремальних соціально-політичних умовах рівно стільки ж, скільки й у звичайні періоди, що говорить про відсутність впливу соціально-політичних факторів на сексуальних убивць, яким, грубо кажучи, «все рівно»;

2) відзначається деякий ріст зґвалтувань у пік політичних подій, що може бути пояснено фізіологічним підйомом, що викликають позитивні емоції, пов'язані з соціальними перемогами чи їхнім близьким чеканням, а приблизно через один місяць відзначаються протилежні процеси, що відзначаються в зменшенні реєстрації заяв про зґвалтування. Це може бути пояснено деякою млявістю, апатією і навіть розчаруванням, а такі фактори, безумовно, негативно позначаються на фізіологічних сексуальних процесах;

3) сексуальні перекручення (насильницьке задоволення статевої пристрасті в неприродній формі у вигляді мужолозтва чи орально-генітального коїтуса з жінкою) – в пікові періоди відзначається помітне зниження, що говорить про те, що політика й чекання можливих змін навіть у нетипових сексуальних злочинців затьмарює перекручені сексуальні інстинкти, котрі люди, як правило, приховують від оточення, а після стабілізації політичного стану, приблизно через 1-2 місяць, спостерігається суттєвий підйом сексуальних перекручень, причому із застосуванням насильства, головним проявом якого є озлобленість за несправджені надії. Такі внутрішні процеси знаходять «вихід» у вигляді своїх «звичайних» сексуальних переваг.

Відтак, ми висловлюємо: 1) після революцій кількість осіб, які вчиняють нетипові насильницькі сексуальні злочини збільшується; 2) на сексуальних убивць такі події абсолютно не мають соціального впливу; 3) «звичайні» ґвалтівники діють у залежності від стану емоційної збудливості. Д инаміку насильницького лесбіянства в подібні періоди не вдалося з'ясувати через повну відсутність будь-яких даних .

Отже , н аші висновки спростовують окремі ствердження щодо прямого впливу з посилення соц іально-правових заборон на зменшення кількості та розповсюдженість сексуальних злочинів [ 6 , с. 65]. І навпаки , поглиблюючи це висловлення з протилежного куту, також не спостерігається значного зворотнього впливу . Однією з головних особливостей сексуальної злочинності є відносна незміність р івня на протязі останнього сторіччя , причому , як наголошує В. Христенко, на це не впливають різкі соціально-економічні та суспільно-політичні зміни [ 7 , с. 87-88]. Але, як ми підсумкували , що в екстремальні соціально-політичні періоди істотно збільшується рівень латентності цих злочинів, що не торкається сексуальних убивств, але відноситься до зґвалтувань і нетипових сексуальних злочинів. Напевно, цьому є пояснення , що ґрунтується на об’єктивності певних фактів . Тому для з’ясування генетичних витоків насильницьких злочинів, що вчиняються на сексуальному ґрунті, і зрозуміння їх об’єктивної природи в повному обсязі, не можна залишатися тільки на ґрунті закону, а їхню сутність треба шукати поза офіційним законодавчим визначенням цього феномену.

Література:

1. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 366 с.

2. Синєокий О.В. Тактичні особливості розслідування злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості . // В існик прокуратури . – 2002. - № 2. – С. 98–101.

3 . Кримінологія: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов, П.М. Опанасенко, В.Г. Пшеничний, В.Г. Сюравчик; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.

4. Сущенко В.Д., Лиховей В.В. Про деякі криміногенні фактори, що сприяють злочинності у Збройних Силах України. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2000. - № 1. – С. 17-21.

5. Расследование многоэпизодных убийств, совершенных на сексуальной почве: Научно-методическое пособие / Под ред. А.И. Дворкина. – М.: Экзамен , 2003. – 416 с.

6. Кибальник А., Соломоненко И. Насильственные действия сексуального характера // Российская юстиция . – 2001 . - № 8. – С. 64 – 65.

7. Христенко В.Е. Психология жертвы: Учеб . пособие. – Х . : Консум, 2001. – 256 с.