WEB-ресурс научно-практических конференций

К. філол .н . Мойсеєнко Н.Г.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Україна

ЧАСТИНОМОВНИЙ СТАТУС ЛЕКСЕМИ SO: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Одне із найважливіших понять у лінгвістиці – це частини мови. "Частини мови, … , є важливим способом розуміння і інтерпретації дійсності [3,304]” Однак до цього часу не існує єдиної точки зору щодо визначення самого поняття частини мови та критеріїв, за якими слова можна розподілити між певними групами. Таким чином, одна і та сама лексична одниниця у різних граматичних системах може набувати різного граматичного статусу. Так, частиномовний статус лексеми so по-різному трактується різними дослідниками англійської мови [ 1-12 ] .

Граматисти лексему so системно не досліджують, у зв ’ язку із цим їх висновки щодо її граматичного статусу базуються не на аналізі всіх випадків її вживання у мовленні, а носять дещо гіпотетивний характер [1-12] . Так, Дж. Несфільд називає її вказівним прислівником і наводить наступні приклади:

1. My business is urgent , you will find it so .

2. Is he an enemy ? He is so [11 ,42 ].

Однак у прикладі 1 лексема so вживається як pro-adjective , а у прикладі 2 – як pronoun.

Ет и мологічні словники зазначають, що у давньоанглійській мові дана мовна одиниця функціонувала як прислівник, і розкривають її семантику як “ in such manner, in that way, to that extent”.

Дж. Керм, як і Дж. Несфільд, вважає лексему so прислівником, але у той же час він зазначає, що вона може вживатися як предикативний займенник [5,49] .

У. Френсіс дану лексему у субстантивних вживаннях не розглядає зовсім, він лише відмічає, що вона, як very та quite, може функціонувати у ролі модифікатора прикметника, тобто бути прислівником [6,45].

Б.О. Ільїш [8,73], Т. Фролова [2,40 - 57], Л.С. Бархударов та Д.А. Штелінг [ 1,9 – 111] , В.Каушанська та співавтори [9,53 - 70], Є. Гордон та І. Крилова [ 7,268 – 302] у своїх роботах її навіть не згадують.

Б. Хаймович та Б. Роговська називають лексему so у значенні “ in this way ” займенником [10,107] . До нього вони відносять також слова here, there , now , then , оскільки, як пояснюють дані граматисти, pro-nouns можно класифікувати відносно інших частин мови як pro-nouns, pro- ad jectives, pronu m erals та pro a dverbs [там само,98].

Р. Куерк та С.Грінбаум зазначають, що лексема so “ вживається як проформа замість підрядного додаткового речення:

Oxford is likely to win the next boat race. All my friends say so [ 12, 301 ] ” .

На нашу думку, у наведеному вище прикладі лексема so може розглядатись як про-субстантив, бо вона у реченні виконує функцію додатка і заміщує структуру предикації, яка може бути трансформована у підрядне додаткове речення:

All my friends say that Oxford is likely to win the next boat race.

Тлумачні словники позначають лексему so наступним чином:

WCD , WED , RHD , UED , WBD , WNWD , W 7 NSD - як займенник; EWD – як прислівник, сполучник, займенник, вигук; ALD – як примкетник та сполучник; LD – як прислівник, сполучник, прикметник; ChTCD – як прикметник, що має здібність переходити у сполучник або вигук; NERD – як прислівник, сполучник, вигук, причому у статті ”прислівник” зазначається, що лексема so може вживатися у граматичному значенні займенника, наприклад:

1. Has the train gone ? I think so.

2. Your friend is diligent , but you are not so .

Однак наведені у даних прикладах вживання лексеми,що досліджується, одержують і іншу трактовку. Так, у граматиці Р. Куерка та С. Грінбаума у прикладах, подібних прикладу 1, вживання лексеми so розуміється як субстантивне. Приклади, подібні прикладу 2, у словнику LD ілюструють ад ’ єтивне вживання даної мовної одиниці:

He is clever – probably too much so for his own good.

Аналіз наведних вище точок зору свідчить про те, що лексема so розглядається у сучасній аглістиці як займенник, прикметник, прислівник, сполучник, вигук. Таке розмаїття точок зору пояснюється відсутністю чітких критеріїв, за якими слова мають розподілятися між групами слів, які в граматиці одержали назву частин мови. На сучасному етапі використовіють три основні критерії: семантичний, морфологічний та синтаксичний. Однак не існує єдиної точки зору, який із критеріїв слід вважати провідним. Л.В. Щерба пропонував врахування всіх трьох критеріїв. О.О. Шахматов вважав найбільш важливим семанитчний критерій, тоді як О.О. Потебня – синтаксичний. І.Р. Вихованець базовим критерієм вважає семантичний, критерій другого порядку – це синтаксичний, на третьому плані виступає морфологічний критерій [3,301] .

На нашу думку, щоб відповісти на питання про приналежність до тієї чи іншої частини мови деякої групи лексем, треба розглянути їх у функціонально-когнітивній парадигмі, аналізуючи їх як дискурсно-когнітивні групи [ 4,28 ]. Причому такий підхід дасть змогу із найбільшою точністю визначити їх семантичні ознаки. Ми вважаємо, що нехтування семантичним або морфологічним критеріями при аналізі вживання мовних одиниць також може привести до плутанини у визначенні їх граматичного значення. Морфологічні та ситаксичні ознаки ми вважаємо проявами у мовленні специфічної форми висловлювання думки, тому граматичну форму слова ми розуміємо як сукупність суттєвих морфологічних та синтаксичних ознак тієї чи іншої лексеми. Поєднання суттєвої семантичної ознаки, що буде відповідати категоріальному значенню лексеми, із її суттєвими формальними показниками, які також є вказівкою на її категоріальну приналежностіь, дасть змогу знайти місце даної лексеми серед елементів, що складають таку складну структуру, як мова.

Таким чином, визначення граматичного статусу лексеми so має базуватися на вивченні достатньої кількості її фактичних вживань у мовленні, визначенні її прототипічного значення та відповідних йому формальних ознак.

Список використаних джерел:

1. Бархударов Л., Штелинг Д. Грамматика английского языка. – М.: Высшая школа, 1973. – 423 с .

2. Фролова Т.В. Грамматика английского языка. – М.: Учпедгиз , 1961. – 244 с .

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія , 2002. – 367 с.

4. Alexeyeva I. Theoretical English Grammar Course. Vinnytsya : Nova Knyga , 2007. – 327 p.

5. Curme G. English Language. – N.Y.: Barnes and Noble, 1957. – 308 p.

6. Fransis W. The Structure of American English. – N.Y.: The Ronald Press, 1958. – 614 p.

7. Gordon E., Krylova I. A Grammar of Present-Day English. – M.: Vysshaya Shkola , 1980. – 334 p.

8. Ilyish B.A. The Structure of Modern English. – M.-L.: Prosvesceniye , 1971. – 366 p.

9. Kaushanskaya V. et al. English Grammar. – M.: 2007. – 319 p.

10. Khaimovich B., Rogovskaya G. A Couse in English Grammar. – M.: Higher School, 1967. – 298 p.

11. Nesfield J. English Grammar: Past and Present. – L.: MacMillan, 1910. – 470 p.

12. Quirk R., Greenbaum S. A University Grammar of English. – L.: Longman, 1976. – 484 p.