WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Басюркіна Н.Й.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

ЦІНОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Необхідність відстежування і корекції цінової ситуації на світовому ринку з метою збереження стабільності доходів агропровиробників усвідомлюється давно. Глобалізація економічних процесів, зростаюча відвертість національних ринків, здатність сучасних технологій зберігати і переміщати продовольчі продукти на будь-які відстані об'єктивно зумовлюють встановлення тенденції до конвергенції цін продовольчих ринків. Тому визначати ступінь дотримання еквівалентності господарських зв’язків національної агросфери можна за допомогою порівняння внутрішніх і світових пропорцій цін придбання і реалізації. Це не виключає необхідності забезпечувати збалансованість цінового руху у всіх сферах АПК, для чого використовуються методи державної підтримки, які спрямовані на здешевлення витрат і зростання доходів агровиробників.

Інша проблема політики цінового регулювання – забезпечення відтворювального рівня цін для виробників сільськогосподарської продукції. Якщо базовим принципом цінової моделі визнається вільне ціноутворення, то в глобальній економічній системі регулятором цін національних ринків стає світовий ринок, але модель вільних цін доповнюється різними формами державного контролю і корекції цінової кон’юнктури.

Сьогодні в Україні базовий принцип ціноутворення в сільському господарстві має характер правової норми. Закон України „Про основи державної аграрної політики на період до 2015 року" основним пріоритетом державної аграрної політики визнає "забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче середнього рівня в економіці країни".

В Україні існує проблема низької оплати праці і фондозабезпеченості в сільськогосподарському секторі, хоча рентабельність в цьому секторі середня. Занижена оплата праці, недостатні амортизаційні нарахування, брак технологічно необхідних ресурсів – форми стратегічно невиправданого зменшення питомих витрат, здатних лише тимчасово підвищити прибутковість виробництва.

У 1990 р. оплата праці сільськогосподарського працівника складала 95% від середнього народногосподарського рівня, в 2006 р. – лише 53%. Кваліфікація і складність аграрної праці потребують визнати її зниження не нижче середньої, а тим часом найнятий робітник в сільському господарстві отримує на 6 тис. грн. в рік менше середього рівня [1]. Така недоплата є порушенням еквівалентності на ринку праці і його продуктів.

Важлива складова ціни відтворювального рівня – повноцінне відшкодування спожитого основного капіталу, тобто амортизаційні нарахування в розмірах, здатних компенсувати фізичний і моральний знос основних засобів. За даними Держкомстату України, фізичний обсяг первинної вартості основних фондів сільського господарства залишився на рівні 1990 р. Різке скорочення розмірів аграрного амортизаційного фонду пояснюється у вирішальній мірі особливостями приватизаційних і організаційних процесів, в результаті яких значна частина основних фондів перейшла від юридичних осіб в сектор господарств населення, де амортизаційні відрахування не нараховуються [2] .

Значна частина ціни продукту рослинництва – його рентна складова. Земельний кадастр України, Закон України „Про основи державної аграрної політики на період до 2015 року” передбачають формування в країні повноцінного ринку сільськогосподарських земель, що забезпечить капіталізацію приватизованих земельних ділянок. Коли в Україні сформується розвинений земельний ринок, капітальні оцінки земель і відсоток капіталізації будуть визначатися статистикою земельних продажів. Поки при визначенні відтворювального рівня аграрних цін слід виходити з офіційних даних державного земельного кадастру. Продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровою ціною з подальшим збереженням отриманої виручки на терміновому банківському рахунку при нинішньому рівні депозитного відсотка збільшить річний дохід колишнього орендодавця в багато разів.

Сучасне ринкове господарство функціонує на основі сприятливої взаємодії ринків праці, землі і капіталу. Кожному його суб’єктові необхідне раціональне об’єднання власних і залучених виробничих ресурсів. Світовий досвід розвитку сільського господарства свідчить про необхідність поєднання фермерського землеволодіння з орендним землекористуванням, особистої і найманої праці, власних фінансових ресурсів, які залучаються. Оптимальність відповідних пропорцій визначається характерним для розвинених ринкових відносин розділенням інвестиційних ризиків.

Недостатність діючих сільськогосподарських цін, з позицій повноцінного формування фонду відшкодування обумовлює дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для нормального відтворювального процесу. За розрахунками, фактичні ціни на сільськогосподарську продукцію в Україні на третину нижче нормативно-необхідних [ 1 ]. Цей недолік аграрного ціноутворення треба поступово виправляти, але за умовою узгодження з інтересами споживачів продовольства.

Література

1. Развитие агропродовольственных рынков России и Украины / [авт. текста А.Ф. Серков, А.И. Амосов, М.В. Харина, Б.И. Пасхавер, Е.В. Шубравская, И.В. Кобута] – М., МИД, 2007. – 231 с.

2. Басюркіна, Н.Й. Особливості економічного розвитку агропродовольчого комплексу України / Н.Й Басюркіна // Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності : Збірн. наук. праць ІІ Міжнарод. наук.-практ. конф., 18-19 березня 2010 р.: – Випуск 254: В 4 т. – Т. I . – Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. – С. 85 – 87.