К.е.н.
Басюркіна Н.Й.
Одеська національна академія харчових технологій, Україна
ЦІНОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Необхідність відстежування і корекції цінової ситуації на світовому
ринку з метою збереження стабільності доходів агропровиробників усвідомлюється
давно. Глобалізація економічних процесів, зростаюча відвертість національних
ринків, здатність сучасних технологій зберігати і переміщати продовольчі
продукти на будь-які відстані об'єктивно зумовлюють встановлення тенденції до
конвергенції цін продовольчих ринків. Тому визначати ступінь дотримання
еквівалентності господарських зв’язків національної агросфери можна за
допомогою порівняння внутрішніх і світових пропорцій цін придбання і
реалізації. Це не виключає необхідності забезпечувати збалансованість цінового
руху у всіх сферах АПК, для чого використовуються методи державної підтримки,
які спрямовані на здешевлення витрат і зростання доходів агровиробників.
Інша проблема політики цінового
регулювання – забезпечення відтворювального рівня цін для виробників
сільськогосподарської продукції. Якщо базовим принципом цінової моделі
визнається вільне ціноутворення, то в глобальній економічній системі
регулятором цін національних ринків стає світовий ринок, але модель вільних цін
доповнюється різними формами державного контролю і корекції цінової
кон’юнктури.
Сьогодні в Україні базовий
принцип ціноутворення в сільському господарстві має характер правової норми.
Закон України „Про основи державної аграрної політики на період до 2015
року" основним пріоритетом державної аграрної політики визнає
"забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи
державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал,
включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче середнього рівня в економіці
країни".
В Україні існує проблема
низької оплати праці і фондозабезпеченості в сільськогосподарському секторі,
хоча рентабельність в цьому секторі середня. Занижена оплата праці, недостатні
амортизаційні нарахування, брак технологічно необхідних ресурсів – форми
стратегічно невиправданого зменшення питомих витрат, здатних лише тимчасово
підвищити прибутковість виробництва.
У 1990 р. оплата праці
сільськогосподарського працівника складала 95 % від середнього
народногосподарського рівня, в 2006 р. – лише 53 %. Кваліфікація і
складність аграрної праці потребують визнати її зниження не нижче середньої, а
тим часом найнятий робітник в сільському господарстві отримує на 6 тис. грн. в рік менше середього рівня [1]. Така недоплата є порушенням еквівалентності
на ринку праці і його продуктів.
Важлива складова ціни
відтворювального рівня – повноцінне відшкодування спожитого основного капіталу,
тобто амортизаційні нарахування в розмірах, здатних компенсувати фізичний і
моральний знос основних засобів. За даними Держкомстату України, фізичний обсяг
первинної вартості основних фондів сільського господарства залишився на рівні
1990 р. Різке скорочення розмірів аграрного амортизаційного фонду пояснюється у
вирішальній мірі особливостями приватизаційних і організаційних процесів, в
результаті яких значна частина основних фондів перейшла від юридичних осіб в
сектор господарств населення, де амортизаційні відрахування не нараховуються [2].
Значна частина ціни продукту
рослинництва – його рентна складова. Земельний кадастр України, Закон України
„Про основи державної аграрної політики на період до 2015 року” передбачають
формування в країні повноцінного ринку сільськогосподарських земель, що
забезпечить капіталізацію приватизованих земельних ділянок. Коли в Україні сформується
розвинений земельний ринок, капітальні оцінки земель і відсоток капіталізації
будуть визначатися статистикою земельних продажів. Поки при визначенні
відтворювального рівня аграрних цін слід виходити з офіційних даних державного
земельного кадастру. Продаж земельної ділянки сільськогосподарського
призначення за кадастровою ціною з подальшим збереженням отриманої виручки на
терміновому банківському рахунку при нинішньому рівні депозитного відсотка
збільшить річний дохід колишнього орендодавця в багато разів.
Сучасне ринкове господарство
функціонує на основі сприятливої взаємодії ринків праці, землі і капіталу.
Кожному його суб’єктові необхідне раціональне об’єднання власних і залучених
виробничих ресурсів. Світовий досвід розвитку сільського господарства свідчить
про необхідність поєднання фермерського землеволодіння з орендним землекористуванням,
особистої і найманої праці, власних фінансових ресурсів, які залучаються.
Оптимальність відповідних пропорцій визначається характерним для розвинених
ринкових відносин розділенням інвестиційних ризиків.
Недостатність діючих
сільськогосподарських цін, з позицій повноцінного формування фонду
відшкодування обумовлює дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для нормального
відтворювального процесу. За розрахунками, фактичні ціни на сільськогосподарську
продукцію в Україні на третину нижче нормативно-необхідних [1]. Цей недолік
аграрного ціноутворення треба поступово виправляти, але за умовою узгодження з
інтересами споживачів продовольства.
Література
1.
Развитие агропродовольственных рынков
России и Украины / [авт. текста А.Ф. Серков, А.И. Амосов, М.В. Харина, Б.И.
Пасхавер, Е.В. Шубравская, И.В. Кобута] – М., МИД, 2007. – 231 с.
2.
Басюркіна, Н.Й. Особливості економічного
розвитку агропродовольчого комплексу України / Н.Й Басюркіна // Проблеми та
шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності : Збірн.
наук. праць ІІ Міжнарод. наук.-практ. конф., 18-19 березня 2010 р.: – Випуск
254: В 4 т. – Т.