Келембет О.С., к.е.н. Веріга Г.В.

Донецький державний університет управління

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

 

 Соціально-економічні перетворення в Україні супроводжуються неврівноваженістю макроекономічних показників, низьким рівнем доходів населення, слабким контролем за надходженням соціальних внесків. Сучасна демографічна ситуація в країні характеризується старінням населення, що призвело до збільшення демографічного навантаження на працездатне населення, зменшення кількості платників внесків при зростанні чисельності пенсіонерів, нестачі коштів Пенсійного фонду. Результатом цього є недостатній для гідного життя рівень пенсій багатьох категорій пенсіонерів, невідпрацьованість системи управління пенсійними ресурсами, недостатня сталість та неадекватність чинної пенсійної системи принципам соціального страхування, соціальна несправедливість системи пенсійного забезпечення, в першу чергу найбідніших верств населення.

Пенсійна реформа, яка проводиться в Україні, спрямована на формування трирівневої системи пенсійного забезпечення, посилення значення страхових та накопичувальних принципів формування пенсійних фінансових ресурсів. Реформування пенсійної системи спрямоване не тільки на існуючих пенсіонерів, а значною мірою впливатиме на пенсійне забезпечення майбутніх поколінь, підвищення рівня їх життя і сприятиме економічному зростанню в країні [1,2].

Необхідність ефективної реалізації пенсійної реформи, регулювання питань пенсійного забезпечення потребує розробки теоретичних основ і практичних заходів щодо регулювання пенсійного страхування населення як у процесі реформування, так і в подальшому його функціонуванні.

Серед зарубіжних і вітчизняних вчених та фахівців, які внесли вагомий внесок у розв’язання проблеми пенсійного забезпечення слід відзначити Р. Аргуна, Н. Борецьку, Л.Дмітриченко, М. Вінера, С. Єрошенкова, Б. Зайчук, О. Зарудного, М. Ісаєва, Т. Кір’ян, І. Кравченко, Е. Лібанову, але існують деякі аспекти, які потребують подальшого дослідження [3].

У 2008 році завдяки підвищенню вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 року (а з 1 жовтня 2008 року до 1,35%) та реалізації  законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при призначенні (перерахунках) пенсій вдалось у певній мірі відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та забезпечити виконання рекомендацій 102 Конвенції МОП “Мінімальні розміри соціального забезпечення” в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку [4,5].

Незважаючи на зрушення у сфері реформування пенсійної системи, донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм, якими встановлені відмінні від загальних умови пенсійного забезпечення. Зокрема, це стосується порядку визначення розміру заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, та індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та у зв’язку із зростанням заробітної плати. Також не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат.

Ще однією проблемою є те, що здійснення заходів  у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати не впливає на той факт, що близько третини застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати не вище мінімального її розміру. А це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти [5].

Застосування якісно нових підходів до побудови нової пенсійної системи в Україні вимагає кардинальної реконструкції чинної системи. Реформа пенсійної системи полягає у створенні трирівневої системи пенсійного забезпечення, яка успішно функціонує у розвинених європейських країнах, з урахуванням соціально-економічних та політичних реалій в Україні: перший рівень – реформована солідарна система; другий рівень – загальнообов’язкова накопичувальна пенсійна система; третій рівень – добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Реалізація заходів щодо формування трирівневої пенсійної системи в Україні забезпечить досягнення таких цілей:

    зменшення впливу політичних рішень на пенсійну сис­тему;

    вирівнювання коливаннь ставки відрахувань до пенсійного фонду та рівня

пенсій у солі­дарній системі, спричинених зміною демографічної ситуації в державі;

    спонукання людей до заощадження грошей на старість упродовж їхнього трудового життя, аби зменшити за­лежність від державних пенсій;

    збільшення обсягу заощаджень, а отже, й інвестицій у вітчизняну економіку;

    забезпечення ефективного управління пенсійною системою.

Такий набір цілей є достатнім мотивом для створення обов'язкової накопичувальної системи, яка, поряд із солідарною та добровільною приватною системами, має стати одним з трьох рівнів фінансово здорової та збалан­сованої системи пенсійного забезпечення.

Література

1.    Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03. № 1058-4 // ВВР України. – 2003. - № 49-51. – С.376.

2.    Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»  від 09.03.07

          № 1057-4//ВВР України. -2003. - № 47-48. – С.372

3.    Калічава Т.Б., Алфьорова І.Є., Щербакова О.О. Механізми державного

           регулювання системи недержавного пенсійного забезпечення  //

           Механізми підвищення ефективності функціонування економіки, т. ІХ,

          вип. 96, серія «Економіка»: Зб. наук. праць. – Донецьк, ДонДУУ, 2008. –

          С. 94-100.

4.    Проект Концепції дальшого проведення пенсійної реформи в Україні від 14.09.2009. http://gupszn.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=22250&id=135

5.    www.pension.kiev.ua – офіційний сайт Пенсійного фонду України.