К.е.н. Кудласевич О.М.

ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України”

ДО ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Недооцінка ролі історичного досвіду господарювання призводить до гальмування економічних реформ та неможливості комплексного вирішення соціально-економічних проблем розвитку суспільства. Аналіз вітчизняного досвіду дозволить при подальшому реформуванні національної економіки більш повно враховувати особливості психологічних, політичних, правових, національних, соціокультурних чинників, які у своїй взаємодії визначають траєкторію економічного розвитку. Тому ретроспективне дослідження економічної політики держави у періоди згортання ринку є актуальним для сьогодення, його результати можуть бути корисними для подолання невизначеності у виборі стратегії реформування, підвищення ефективності прогнозування соціально-економічного розвитку України в сучасних умовах.

Господарські реформи, проведені у 1929-1932 рр., завершили процес обмеження ринкових відносин, сприяли формуванню економічної системи, заснованої на командно-адміністративних методах управління. Прослідковується тенденція до зміцнення директивних начал в управлінні і плануванні у періоди згортання ринку (були прийняті ухвали “Про заходи з впорядкування управління виробництвом і встановленню єдиноначальності”, “Про реорганізацію управління промисловістю”, “Про кредитну реформу”, “Про податкову реформу” та ін.), що призвело до послаблення ролі прибутку та інших економічних важелів підприємницької ініціативи, процес запровадження прямого банківського кредитування, матеріально-технічне постачання здійснювалося за розподільним принципом, який породило облікове трактування госпрозрахунку, що розглядався як форма обліку і контролю й набував формального характеру.

Перша спроба реформування командно-адміністративної системи відбулася у 50-60-ті роки, що була викликана політичними змінами. Економічна політика М. Хрущова в цілому сприяла економічному зростанню, особливо такі її елементи, як більш активне використання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань, орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин, винайдення шляхів вдосконалення форм та методів матеріального мотивування працівників, розширення прав союзних республік у плануванні, управлінні та фінансуванні підприємств відносяться в першу чергу до їх оперативної роботи та диктоване виключно економічними моментами. Для найважливіших галузей промислового виробництва та передання великої кількості промислових підприємств з союзного в республіканське підпорядкування створено республіканські міністерства, а безпосередньо в Україні утворенно ряд нових республіканських міністерств (чорної металургії, вугільної, лісової, нафтової, харчової, легкої, текстильної, паперової промисловості та ін.).

Однак від початку "хрущовських" реформ було зрозуміло, що всім перетворенням протистоїть існуюча система управління та засилля бюрократичного апарату. У 1957 р. була проведена реформа, спрямована на реорганізацію управління промисловістю за територіальним принципом. На пленумі ЦК КПРС (1957 р.) було прийнято постанову "Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом", суть якої полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні територіальних органів управління – рад народного господарства, які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки. Раднаргоспи здійснювали керівництво всіма підлеглими їм підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного адміністративного району. Проте реформа не змінила основ господарського механізму, залишався той же принцип розподілу сировини, продукції, той самий диктат постачальника відносно споживача. Економічні важелі просто не могли стати визначальними в умовах абсолютного панування командно-адміністративної системи. Раднаргоспи відносно підприємств практично залишалися тими ж міністерствами, лише функціонували вони в межах певної території, а не галузі. Перебудова управління виробництвом не зачепила прав та обов’язків підприємства, майже не змінила форм планування виробництва.

На початку 1960-х років соціально-економічна ситуація в країні загострююється, що обумовило необхідність пошуку шляхів подолання негативних тенденцій, вдосконалення господарського механізму, розширення самостійності підприємств та вдосконалення планування.

Проаналізувавши „косигінську” реформу, можна визначити, що вона мала на меті вдосконалити планування і економічне стимулювання та оптимізувати сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарську самостійність підприємств, зміцнити розвиток господарського розрахунку; реформа охопила всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули і господарський розрахунок. Внаслідок ліквідації раднаргоспів та повернення до галузевого принципу управління республіки втрачали контроль над більшістю підприємств. З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань (обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі у бюджет та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень та впровадження виробничих потужностей; найважливіші завдання з впровадження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання). Госпрозрахунок підприємств виявився незабезпеченим матеріально, а підвищення самостійності підприємств несумісним з повноваженнями міністерств та відомств, директивним плануванням та існуючою системою ціноутворення.

Економічна реформа вже наприкінці 60-х років почала згортатися, розпочалося повернення до детального планування та оперативного керівництва підприємствами з боку міністерств та відомств.