Д.е.н. Макуха С.М.

Національна юридична академія УкраЇни

РОЛЬ СИНТЕЗУ ГУМАНІТАРНИХ НАУК У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАБІЛЬНОСТІ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Сучасний стан світової економіки досліджується в численних роботах багатьох вітчизняних учених, а також представників ближнього і далекого зарубіжжя. Це роботи О. Білоруса, З. Бжезинського, О. Богомолова, І. Бураковського, І. Валлерстайна, А. Вебера, І. Вульфа, А. Гальчинського, Ф. Джеймсона, М. Делягіна, М. П. Жака, В. Іноземцева, Р. Кардля, Н. Косолапова, Дж. Сороса, Р. Сталкера, А. Дж. Стігліця, С. Соколенка, А. Філіпенка, Ю. Шишкова, О. Шниркова та ін.

Однак затяжний та надзвичайно глибокий характер нинішньої фінансово-економічної кризи потребує екстреного вирішення численних проблем глобального характеру. Світова криза показала, що процес поглиблення й інтенсифікації міжнародних економічних зв’язків досяг якісно нового рівня, коли національні господарства і їхні суб'єкти стають складовою частиною планетарного відтворювального процесу, який включає всієї його стадії.

У таких умовах визначальними стають всесвітні економічні відносини, коли національні суб'єкти господарського життя змушені усе більше пристосовуватися до правил, установлених у межах світового господарства. Глобалізація істотно скорочує економічні функції держав, які вже не можуть істотно впливати на соціально-економічні й політичні процеси, що вийшли за національні межі.

Міжнародні економічні процеси в сучасних умовах переросли з міждержавних, регульованих на двосторонньому або багатосторонньому рівні, на наддержавні, тобто глобальні. Це означає, що з посиленням процесу економічної глобалізації повноваження регулювання економічної сфери переміщаються з державного на планетарний рівень. Але в період кризи повною мірою виявилася недосконалість глобального економічного менеджменту, що підтверджує справедливість давно існуючої думки про назрілу необхідність підвищення ефективності регуляторної функції нині діючих міжнародних інститутів.

У першу чергу це стосується Міжнародного валютного фонду, де домінуючі позиції продовжують займати США, незважаючи на посилення геополітичного й економічного впливу інших великих країн. Інші міжнародні організації, що мають на меті забезпечення стабільності світового розвитку, повинні суттєво посилити економічні функції в управлінському процесі.

Однак реалізація зазначеної мети можлива на основі використання досягнень не тільки суто економічної, але й інших суспільних наук. На нашу думку, сучасні потрясіння глобального характеру примушують людство уважніше поставитись до здобутків інституціонально-соціального напрямку економічної теорії. Як відомо, засновники згаданої школи намагались внести в царину політико-економічних досліджень правовий, моральний, психологічний та етичний аспекти.

На цій основі будували свої теорії економічного розвитку відомі вчені ХІХ і ХХ стоіліть: В. Косинський, Т. Осадчий, М. Туган-Барановський, Я. Тінберген, Дж, Гелбрейт, Ф. Хайєк та ін. Наприклад, відомий український економіст Т. Осадчий розглядав юридичні норми як основу економічних відносин на тій підставі, що законодавство діє через психіку людей, торкаючись матеріальних умов. В. Косинський вважав, що при найближчому знайомстві з суспільними явищами доводиться робити висновок, що єдиним активним елементом у суспільстві є індивідуальна людина з її власною психологією. Ф. Хайєк в основу суспільного розвитку поклав моральні норми і традиції, які багатьма сприймаються як важкий тягар. Це тягар дисципліни праці, відповідальності, ризику, необхідності заощаджень, чесності, обов’язковості. Але, на думку вченого, усі блага цивілізації й саме наше існування залежать від продовження нашого бажання нести цей тягар традицій. Альтернативою цьому можуть бути лише злидні та голод.

Лауреат Нобелівської премії 2009 р. у галузі економіки Елінор Остром низьку якість управління світовими економічними процесами значною мірою пояснює тим, що всі дисципліни суспільних наук занадто зосереджені на своїх власних напрямках. Тому необхідно переходити міждисциплінарні кордони, будувати мости й поважати інші напрямки діяльності. Наразі – це найбільший виклик для університетів. Отже, глобальні масштаби процесів і взаємозалежності різних країн потребують адекватного регулювання з урахуванням здобутків усіх гуманітарних наук. Відсутність саме такого управління світовою економікою – одна з причин сучасної фінансово-економічної кризи.

Перехід до зазначеного наддержавного менеджменту стає можливим при наявності відповідного освітнього рівня управлінської еліти. Досягти такого рівня стає можливим на основі відповідної педагогічної моделі і нових педагогічних підходів відповідно досвіду провідних країн світу. Ця модель, на думку вчених Інституту економіки та прогнозування НАН України, має включати:

1. Самостійність і аналітичність мислення.

2. Акцент на вивчення та розуміння, а не на запам’ятовування інформації.

3. Вміння знаходити дані, оперувати ними і розвивати аналітичні можливості.

4. Міждисциплінарність у підготовці.

5. Емпірична освіта (на основі узагальнення емпіричного досвіду), освіта в реальних умовах і проблемно орієнтоване навчання.

Серед перелічених компонентів особливе значення має проблемність та міждисциплінарність. Таким чином, наука й відповідна освіта управлінських кадрів, підвищення ефективності роботи міжнародних організацій має стати запобіжником світових економічних криз.