WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Хвесик Ю.М.

Міністерство економіки України

ЗМІНА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО АГРАРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕПРЕСИВНИХ РЕГІОНІВ

Сучасний стан м іжнародного ринку аграрної продукції вимагає нарощування обсягів її виробництва та експорту . П ідвищення світових цін на продовольство створює нові можливості вітчизняним аграрним товаровиробникам . Україна має в своєму розпорядженні значний неосвоєний потенці ал в сфері аграрного виробництва і запаси експортного зерна. Проте для забезпечення ст ійкості цих запасів необхідно залучати нові довгострокові інвестиції у всі ланки продовольчого ланцюга , необхідні для стійкого нарощування цього потенціалу , зокрема інвестиції не тільки в переробку сільгосппродукції , але і в інфраструктуру , зберігання і матеріально-технічне забезпечення , стійку інтенсифікацію землеробства і поліпшення якості земель.

Реалізація стратегії розширення присутності України на св ітовому ринку продовольства повинна супроводжуватися адекватними заходами щодо забезпечення стійкості аграрного виробництва в країні . У зв’язку з цим , зокрема , необхідно приєднатися до « нової зеленої » революції , яка є формою ведення сільського господарства , відомою як грунтозберігаючі технології , за допомогою яких забезпечується відновлення структури земель і стимулювання біологічних процесів в грунтах і , як наслідок , збільшення врожайності сільськогосподарських культур. Метою даної аграрної системи є ст ійке виробництво продовольства з використанням методів , що сприяють розвитку грунтових екосистем і дозволяють скоротити масштаби невиправданого пошкодження грунтів .

Значна роль в розвитку зовнішньоекономічної д іяльності в агропродовольчій сфері відводиться регіонам . В иявлення чинників і тенденцій сучасного динамічного процесу регіоналізації і формування системи господарських стосунків регіону в св ітогосподарських зв’язках на сучасному етапі визначається ефективністю заходів регіональної економічної політики , спрямованих на подолання кризових явищ і досягнення поступального економічного зростання на основі наявного ресурсного і фінансового потенціалу регіону . Здатність приймати активну участь у формуванні і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків особливо залежить ві д вирішення завдання розширення асортименту товарів і послуг , що виробляються в регіоні . Тобто необхідною є диверсифікація агропродовольчого експорту , нарощування у його структурі питомої ваги товарів з високим ступенем обробки .

Оскільки економіка більшості аграрно орієнтованих регіонів України має депресивний характер, їх ширше залучення до експортної д іяльності сприятиме вирішенню ряду ключових проблем, зокрема зменшенню рівня безробіття , зростанню обсягу інвестицій , підвищенню конкуренто-спроможності галузей агропродовольчої сфери , покращанню рівня та якості життя населення та ін . У зв’язку з цим виникає необхідність розробки механізмів щодо розвитку експортного агропродовольчого потенціалу регіонів , який розглядається як здатність відповідного територіального утворення виробляти та реалізовувати на визначених зовнішніх ринках конкурентоспроможну продукцію . Він має формуватися і реалізовуватися з використанням р ізноманітних маркетингових інструментів , які сприятимуть підвищенню рівня міжнародної конкурентоспроможності регіонів та, відповідно , держави .

Реалізація експортного аграрного потенціалу потребує не лише значних інвестицій , а й зміни політики у вказаній сфері , яка має базуватися на організованих зусиллях операторів в ідповідного ринку та владних структур. Інвестування в розвиток інфраструктури та сферу обробки продукції сприятиме зростанню прибутковості аграрних підприємств , оскільки на даний час їх нерозвиненість у значній мі р і сприяє тому, що більшість продукції , насамперед зернових , реалізується одразу після збору урожаю, переповнюючи ринок і викликаючи значні сезонні коливанння цін та втрату товаровиробниками прибутку . Спроби держави регулювати зазначені процеси у попередні роки, які здійснювалися , як правило, адміністративними методами, були безрезультатними .

Ключова роль у формуванні аграрної зовнішньоекономічної політики залишається за державою, на яку покладається завдання реалізації за участю усіх зацікавлених сторін комплексу взаємопов’язаних заходів , спрямованих на ефективне включення агропродовольчої сфери країни в систему св ітогосподарських зв’язків з урахуванням перспектив та тенденцій розвитку кон’юнктури світових продовольчих ринкі в та можливостей національних експортоорієнтованих виробництв .

При цьому стратегічним завданням є створення загально-національних чи територіальних агропродовольчих кластерів , спроможних забезпечити диверсифіковане виробництво конкурентоспроможної продукції з поглибленою переробкою . Кластери є тим інструментом , який потенційно здатен об’єднати розрізнені суб’єкти продовольчого ринку та причетні до його функціонування установи і організації в ефективно функціонуючі інтегровані системи , які на основі формування загальної схеми просування і реалізації продукції на міжнародних ринках спроможні позитивно змінити динаміку та структуру агропродовольчого експорту .

Об’єднання п ідприємств у формі кластерів розглядаються не лише як спосіб розширення присутності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках продовольства , але і у якості каталізаторів економічного та, відповідно , соціального розвитку регіонів аграрного спрямування .

Політико-економічний п ідхід дозволяє дати пояснення парадоксальним на перший погляд феноменам, пов’язаним з неефективним вибором інструментів регулювання зовнішньоторговельних потоків . Це пов’язано з тим , що певні групи тиску зазвичай зацікавлені в проведенні перерозподільчої політики , завдяки якій вони можуть отримувати вигоду за рахунок решти економічних суб’єктів . Таким чином, саме д іяльність груп тиску розглядається як основна причина, що обумовлює відхилення від максимізуючої сукупний добробут політики вільної торгівлі .