К.е.н. Хвесик Ю.М.

Міністерство економіки України

ЗМІНА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО АГРАРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕПРЕСИВНИХ РЕГІОНІВ

Сучасний стан міжнародного ринку аграрної продукції вимагає нарощування обсягів її виробництва та експорту. Підвищення світових цін на продовольство створює нові можливості вітчизняним аграрним товаровиробникам. Україна має в своєму розпорядженні значний неосвоєний потенціал в сфері аграрного виробництва і запаси експортного зерна. Проте для забезпечення стійкості цих запасів необхідно залучати нові довгострокові інвестиції у всі ланки продовольчого ланцюга, необхідні для стійкого нарощування цього потенціалу, зокрема інвестиції не тільки в переробку сільгосппродукції, але і в інфраструктуру, зберігання і матеріально-технічне забезпечення, стійку інтенсифікацію землеробства і поліпшення якості земель.

Реалізація стратегії розширення присутності України на світовому ринку продовольства повинна супроводжуватися адекватними заходами щодо забезпечення стійкості аграрного виробництва в країні. У зв’язку з цим, зокрема, необхідно приєднатися до «нової зеленої» революції, яка є формою ведення сільського господарства, відомою як грунтозберігаючі технології, за допомогою яких забезпечується відновлення структури земель і стимулювання біологічних процесів в грунтах і, як наслідок, збільшення врожайності сільськогосподарських культур. Метою даної аграрної системи є стійке виробництво продовольства з використанням методів, що сприяють розвитку грунтових екосистем і дозволяють скоротити масштаби невиправданого пошкодження грунтів.

Значна роль в розвитку зовнішньоекономічної діяльності в агропродовольчій сфері відводиться регіонам. Виявлення чинників і тенденцій сучасного динамічного процесу регіоналізації і формування системи господарських стосунків регіону в світогосподарських зв’язках на сучасному етапі визначається ефективністю заходів регіональної економічної політики, спрямованих на подолання кризових явищ і досягнення поступального економічного зростання на основі наявного ресурсного і фінансового потенціалу регіону. Здатність приймати активну участь у формуванні і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків особливо залежить від вирішення завдання розширення асортименту товарів і послуг, що виробляються в регіоні. Тобто необхідною є диверсифікація агропродовольчого експорту, нарощування у його структурі питомої ваги товарів з високим ступенем обробки.

Оскільки економіка більшості аграрно орієнтованих регіонів України має депресивний характер, їх ширше залучення до експортної діяльності сприятиме вирішенню ряду ключових проблем, зокрема зменшенню рівня безробіття, зростанню обсягу інвестицій, підвищенню конкуренто-спроможності галузей агропродовольчої сфери, покращанню рівня та якості життя населення та ін. У зв’язку з цим виникає необхідність розробки механізмів щодо розвитку експортного агропродовольчого потенціалу регіонів, який розглядається як здатність відповідного територіального утворення виробляти та реалізовувати на визначених зовнішніх ринках конкурентоспроможну продукцію. Він має формуватися і реалізовуватися з використанням різноманітних маркетингових інструментів, які сприятимуть підвищенню рівня міжнародної конкурентоспроможності регіонів та, відповідно, держави.

Реалізація експортного аграрного потенціалу потребує не лише значних інвестицій, а й зміни політики у вказаній сфері, яка має базуватися на організованих зусиллях операторів відповідного ринку та владних структур. Інвестування в розвиток інфраструктури та сферу обробки продукції сприятиме зростанню прибутковості аграрних підприємств, оскільки на даний час їх нерозвиненість у значній мірі сприяє тому, що більшість продукції, насамперед зернових, реалізується одразу після збору урожаю, переповнюючи ринок і викликаючи значні сезонні коливанння цін та втрату товаровиробниками прибутку. Спроби держави регулювати зазначені процеси у попередні роки, які здійснювалися, як правило, адміністративними методами, були безрезультатними.

Ключова роль у формуванні аграрної зовнішньоекономічної політики залишається за державою, на яку покладається завдання реалізації за участю усіх зацікавлених сторін комплексу взаємопов’язаних заходів, спрямованих на ефективне включення агропродовольчої сфери країни в систему світогосподарських зв’язків з урахуванням перспектив та тенденцій розвитку кон’юнктури світових продовольчих ринків та можливостей національних експортоорієнтованих виробництв.

При цьому стратегічним завданням є створення загально-національних чи територіальних агропродовольчих кластерів, спроможних забезпечити диверсифіковане виробництво конкурентоспроможної продукції з поглибленою переробкою. Кластери є тим інструментом, який потенційно здатен об’єднати розрізнені суб’єкти продовольчого ринку та причетні до його функціонування установи і організації в ефективно функціонуючі інтегровані системи, які на основі формування загальної схеми просування і реалізації продукції на міжнародних ринках спроможні позитивно змінити динаміку та структуру агропродовольчого експорту.

Об’єднання підприємств у формі кластерів розглядаються не лише як спосіб розширення присутності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках продовольства, але і у якості каталізаторів економічного та, відповідно, соціального розвитку регіонів аграрного спрямування.

Політико-економічний підхід дозволяє дати пояснення парадоксальним на перший погляд феноменам, пов’язаним з неефективним вибором інструментів регулювання зовнішньоторговельних потоків. Це пов’язано з тим, що певні групи тиску зазвичай зацікавлені в проведенні перерозподільчої політики, завдяки якій вони можуть отримувати вигоду за рахунок решти економічних суб’єктів. Таким чином, саме діяльність груп тиску розглядається як основна причина, що обумовлює відхилення від максимізуючої сукупний добробут політики вільної торгівлі.