Чорновіл І.С.

Класичний приватний університет, Україна

САМОСТІЙНА РОБОТА ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Обсяг наукових знань у будь-якій сфері діяльності, а особливо у медичній, майже повністю поновлюється впродовж 5–6 років. Враховуючи цю обставину, в навчальному процесі вищого навчального закладу медичного напрямку має передбачатися організація багатоаспектної самостійної роботи студентів, оскільки саме у студентські роки найактивніше формується потреба самостійно поновлювати та доповнювати знання, вміння і навички, здобуті на лекціях та лабораторно-практичних заняттях.

Українська дослідниця І.В. Ревко зазначає, що у процесі вдосконалення професійної освіти викладач акцентує свою діяльність не на розробках нових форм і методів активізації власної діяльності, а на стимуляції активності студентів. Від волі, інтересів і прагнень останніх залежить ступінь залучення до навчального процесу і, як наслідок, успішність оволодіння професією. Саме тому під час підготовки фахівців медичного профілю у вищих навчальних закладах самостійній роботі студентів надається пріоритетне значення. Слід зазначити, що специфіка професії медичного напрямку потребує системної самостійної роботи, безперервного самовдосконалення. Саме тому, самостійна робота необхідна не лише для оволодіння змістом певної дисципліни, але й для формування здатності брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати клінічні проблеми, знаходити конструктивні рішення й вихід із різноманітних ситуацій тощо. Самостійна робота сприяє поглибленню й розширенню знань, пробудженню інтересу до пізнавальної діяльності, оволодінню прийомами процесу пізнання, розвитку пізнавальних здібностей. Таким чином, одним із основних завдань вищого медичного навчального закладу є підготовка випускників до самостійної діяльності, що може бути досягнуто шляхом правильної організації самостійної роботи.

Самостійну роботу, на думку В.М. Грібінова, слід розглядати як активну, творчу, керовану і контрольовану навчальну діяльність, яка здійснюється в процесі занять як під керівництвом викладача, так і без нього. Вчений наголошує на тому, що це специфічний вид діяльності учіння, мета якого – формування самостійності як якості особистості та набуття умінь, знань і навичок студентів за вибраним напрямом підготовки і спеціальністю.

Майбутні медичні працівники передусім повинні навчитися правильно ставити діагноз, визначити етіологію та патогенез захворювання, вирішувати питання щодо необхідності та характеру медикаментозної терапії. Метою навчання у вищому медичному навчальному закладі є формування оволодіння професійними навичками для обстеження та лікування хворих, набуття знань, необхідних для подальшої самостійної роботи, вміння їх використовувати в певних клінічних ситуаціях. Виходячи з того, що обсяг інформації, який необхідно засвоїти, є значним, більшу частину матеріалу пропонується вивчати самостійно.

При цьому самостійна робота повинна мати конкретні змістові характеристики, контролюватися, перевірятися й оцінюватися. Вона включає вивчення тем, що не розглядаються на практичних заняттях, але входять до навчальних програм та контролюються на підсумкових заняттях. Самостійна робота складається з аудиторної та позааудиторної. Під час аудиторної роботи студенти-медики самостійно осмислюють інформацію, що надається викладачем. Позааудиторна самостійна робота значно ширша, вона включає: вивчення, конспектування основної та додаткової літератури за темами; підготовку рефератів, доповідей, повідомлень; виконання вправ, розв’язування задач тощо.

Серед методів контролю самостійної роботи студентів-медиків Л.Е. Саржевська виділяє такі:

– перевірка практичних навичок (володіння методами обстеження, вміння виконувати певні маніпуляції, ведення медичної документації тощо);

– письмова перевірка результатів навчання (тестування, контрольні роботи);

– усна перевірка результатів навчання (бесіди, виступи, аналіз історій хвороб, схем лікування тощо).

Отже, правильна організація самостійної роботи студентів-медиків не тільки допомагає активізувати пізнавальну діяльність та сприяє самоосвіті, але й забезпечує повноцінне засвоєння програмного матеріалу, відповідних практичних навичок, отримання додаткової наукової інформації, сприяє розвитку клінічного мислення у майбутніх медичних працівників. Крім практичного, самостійна робота має велике виховне значення: вона відіграє велику роль у структурі індивідуальності сучасного спеціаліста, тобто формує у майбутніх медичних працівників самостійність, цілеспрямованість, наполегливість.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грібінов В.М., Пилипенко О.О., Скрипиць А.В. Самостійна робота студентів для організації навчання за модульною технологією // Електроніка та системи управлінн. НАУ. – 2006. – №2(8). – С. 149-156.

2. Саржевська Л.Е. Організація проведення самостійної роботи інтернів. – http://209.85.135.132/search?q=cache%3A98BRlah5

3. Ревко І.В. Особливості організації самостійної роботи на заняттях з іноземної мови у немовних вищих закладах освіти // Самостійна робота як компонент технології навчання: Збірник матеріалів круглого столу / За ред.. Т.О. Корогод. – Чернігів: ЧДІПСТП. – 2008. – С. 34-37.