WEB-ресурс научно-практических конференций

К.і.н . Василевич Ю.В., Каліцева О.В.

Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського, Миколаївський навчальний центр Одеської національної юридичної академії, Україна

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА СТУДЕНТІВ-ЮРИСТІВ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

На сьогоднішній день європейські суспільства загалом, та українське зокрема, намагаються подолати наслідки глобальної економічної та фінансової кризи. Для відродження та розвитку економіки, вища освіта в першу чергу має внести корективи до методичних систем, щоб успішно відповідати вимогам, які ставить перед нею суспільство [5].

Об'єктивними умовами самореалізації особистості в професійній діяльності на початку ХХІ століття є такі, за яких вагомими стають не лише знання, але й уміння їх використовувати для вирішення конкретних життєвих проблем, способи набуття знань, уміння приймати відповідальні аргументовані рішення.

За таких обставин розвиток дистанційного навчання, яке вже має реалізацію в цілеспрямованій державній політиці України щодо інформатизації суспільства (Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття), Закон України "Про Національну програму інформатизації", Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті), набуває все більш актуального значення.

Досліджуючи структуру системи освіти України та видів діяльності, що здійснюються в ній, науковці зазначають, що інформатизація системи освіти, має базуватися на створенні типових засобів і систем інформатизації [7]. При цьому, слід звернути увагу, що максимальна ефективність буде досягнута лише при інформатизації системи освіти вцілому , а не лише певного об’єкта чи виду діяльності.

Таким чином, при створенні єдиного інформаційного простору, з метою підвищення ефективності видів діяльності, що здійснюються в системі освіти, слід розширити доступ до використання інформаційних технологій через сприяння можливостям студентів усіх спеціальностей і забезпечити відповідні умови для здобуття обраної ними кваліфікації [3].

На жаль, на сьогоднішній день у галузі підготовки юристів дистанційна освіта не набула достатньої популярності [4]. Причина такого стану може критися в недостатньому психолого-педагогічному обґрунтуванні функцій інформаційних засобів у навчальному процесі [1; 6]. Крім того іноді порушуються принципи і логіка навчального процесу, ігноруються мотиваційні аспекти, не налагоджується взаємодія тих, хто навчається і навчає.

Взагалі діалектична єдність позитивних аспектів та нерозв'язаних проблем є актуальною характеристикою сучасного стану дистанційного навчання. З одного боку, комп'ютерні мережі певним чином ускладнюють діалог між суб'єктами навчання, але з іншого, надають можливість для ділового спілкування людей, роз'єднаних у просторі та позбавлених безпосередньої взаємодії. Кожен студент, використовуючи комп'ютерні навчальні програми-тренажери (що забезпечує індивідуалізацію навчання), може практично застосовувати отримані знання для розв’язання проблемних ситуацій, хоча це лише ілюзія реального процесу. Інформаційно-комунікативні технології (Далі - ІКТ) на сьогоднішній день можуть забезпечити освітню діяльність різноплановими, компактними та оперативними засобами, що слугують активному пізнавально-творчому розв'язанню студентом суттєвих суперечностей у теорії і практиці [2].

Проте, навіть в умовах дистанційного навчання ІКТ не замінять викладача та його функції організатора навчальної діяльності, експерта, консультанта, який створює психолого-педагогічні умови для тих, хто навчається. Комп'ютер лише виконує функції ефективного за певних умов засобу для суб'єктів навчального процесу.

Таким чином, слід зазначити, що не зважаючи на певні труднощі, ІКТ створюють нові широкі та доволі продуктивні можливості для вдосконалення навчального процесу.

На вимогу сьогодення доступ до вищої освіти слід розширити, що передбачає удосконалення навчального середовища, створення відповідних економічних умов для того, щоб студенти могли користуватися навчальними можливостями на усіх рівнях. Одночасно, враховуючи можливі негативні наслідки зловживання віртуальною реальністю, педагогічна наука все ще обмежує застосування ІКТ. Саме викладач повинен встановлювати такі межі, у чому, до певної міри, допомагає студент [1]. Створює програму, розробляє проблемні завдання, організовує спілкування в мережі, консультує на усіх етапах діяльності і врешті оцінює навчальні досягнення студентів саме викладач. Студент стає співавтором навчальних програм, активним учасником навчального процесу.

З метою поступового, продуманого, чітко спланованого переходу, який не спровокує небажаних результатів у галузі підготовки юристів, можна запровадити комбіновані варіанти використання дистанційного навчання:

· очне навчання + елементи дистанційного навчання;

· дистанційне навчання + елементи очного навчання (оглядові лекції, короткострокові курси);

· дистанційне навчання + портфоліо ( використання матеріалів, які передаються студентам попередньо );

· дистанційне навчання (мережева модель);

· дистанційне навчання на основі відео- та супутникового зв’язку ( відеоконференції , вебінари тощо).

Кожен такий варіант надасть можливість запобігти негативним наслідкам при зміні форми навчання, а також уникнути багатьох технічних проблем при створенні дистанційних курсів.

Таким чином, проаналізувавши сучасний стан впровадження дистанційних курсів при підготовці студентів-юристів, можна прийти до висновку, що їх існує недостатня кількість. Різні причини зумовлюють таку ситуацію, проте вона потребує свого подальшого вирішення, адже в умовах сучасного інформаційного суспільства саме дистанційна освіта набуває значних переваг перед традиційними формами навчання.

Література:

1. Биков В.Ю., Мушка І.В. Електронна педагогіка та сучасні інструменти систем відкритої освіти. [Електронний ресурс] // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2009. – №5. – Режим доступу: http :// www . ime . edu - ua . net / em . html

2. Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций). – М.: Изд-во "Совершенство", 1998. – 608 с .

3. Жук Ю.О. Теоретико-метологічні проблеми формування інформаційного освітнього простору України. [Електронний ресурс] // Інформаційні технології і засоби навчання. Електронне наукове фахове видання. — 2007. — Вип. 3. — Режим доступу: www.ime.edu-ua.net/em3/emg.html.

4. Іванів О . В . Сучасний стан впровадження дистанційних курсів у вищих навчальних закладах України. [ Електронний ресурс] // Інформаційні технології і засоби навчання . – 2010. – №1 . – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em.html

5. Комюніке конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту. – Льовен і Лувен-ла-Ньов , 28-29 квітня 2009.

6. Малюкова І.Г., Жиляєв І.Б., Якименко Ю.І, Тимофеєв В.І., Радченко В.М. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті України: поточний стан, проблеми і перспективи розвитку (аналітичний огляд). – К., 2009. [ Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uiite.kpi.ua/ua/about-uiite/public/singlerecord.html – Заголовок з екрана .

7. Пилипчук А. Ю. Система освіти як об’єкт інформатизації : структура системи освіти . [ Електронний ресурс] // Інформаційні технології і засоби навчання . – 2008. – №4. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em8/emg.html – Заголовок з екрана .